Після курсу хімії, коли отриманий чистий скан повідомив їм, що в Дженіс ремісія, Мікейла спитала в матері:

— Гаразд. Що ти тепер будеш робити? Тобі треба залишатись активною.

Дженіс сказала Мікі, що це слушна думка. Її перший план: відвезти машиною Мікейлу в ОК. Дочці треба повертатися на роботу.

— Ти взагалі збираєшся робити передачу про те, що трапилося? — спитала в неї Дженіс. — Типу, досвід особистої участі.

— Я про це думала, але…

— Що «але»?

Можливі проблеми — от у чому полягало це «але». По перше, більшість людей скажуть, що пригоди жінок по дальній бік Дерева — це лайно собаче. По друге, вони казатимуть, що ніякої надприродної істоти, як якась там Євка Блек, ніколи не існувало, і що Аврора була викликана цілком природними (нехай навіть поки ще не відкритими) причинами. По-третє, якщо певні владні структури вирішать, що Мікейла не верзе собаче лайно, виникнуть запитання, на які дехто в Дулінгу — особливо колишня шериф Лайла Норкросс — не зможуть відповісти.

На кілька днів Дженіс залишилася у дочки в столиці. Вишні давно відцвіли. Було спекотно, але вони все одно багато гуляли пішки. На Пенсильванія-авеню побачили президентський кортеж, колону блискучих чорних лімузинів і джипів. Вона їхала не зупиняючись.

— Дивися, — показала Мікейла.

— Та кому на це не насрати? — відповіла Дженіс. — Черговий великий хер.

11

11

В Акрон, штат Огайо, на квартиру, де він жив зі своєю тіткою Ненсі, почали приходити чеки, виписані на Роберта Сорлі. Суми ніколи не були великими — двадцять два долари тут, шістдесят доларів там — але вони не були зайвими. Ці чеки списувалися з рахунку якоїсь жінки на ім’я Ілейн Наттінг. На картках і в листах, які приходили разом із чеками, Ілейн писала Боббі про його покійну матір Джінет, про життя в доброті і щедрості і про ті досягнення, які вона для нього малювала в своїй уяві.

Хоча Боббі не знав її так, як йому б хотілося, а через її злочин, поки вона була живою, ніколи не міг їй цілком довіряти, Боббі любив свою матір. Те враження, яке вона, схоже, справила на Ілейн Наттінг, переконало Боббі, шо його мати була доброю людиною.

Дочка Ілейн — Нана — додавала до листів свої малюнки. Вона насправді була талановитою. Боббі попросив її намалювати йому, будь ласка, якусь гору, щоб він міг дивитися на неї і думати про світ поза Акроном, який не був аж таким уже поганим місцем, але, самі розумієте, Акрон.

Вона намалювала. Красиву картину — струмки, монастир у вигині долини, кружляють птахи, хмарки, освітлені згори, і в’ється стежка, що веде у невидимий дальній край.