Врешті-решт, це ж усього лиш Аппалачія.

13

13

— Це Енді. Його мати померла, — сказала Лайла.

Енді плакав, коли вона знайомила з ним Клінта. Лайла забрала його від Бланш Мак-Інтай. Обличчя в нього розчервонілося, він був голодний.

— Я казатиму, що він мій, що це я його народила. Так буде простіше. Моя подруга Джолі — лікарка. Вона вже оформила папери.

— Любонько, люди ж знають, що ти не була вагітною. Вони в таке не повірять.

— Більшість повірить, — сказала вона. — Бо там час минав інакше. А щодо решти… мені байдуже.

Побачивши, що Лайла непохитна, Клінт простягнув руки і прийняв заплакану дитину. Він колисав Енді на руках. Крики хлопчика перетворились на завивання.

— Здається, я йому подобаюсь, — сказав Клінт.

Лайла не усміхнулася.

— У нього закреп.

Клінт не хотів ніякої дитини. Він хотів заснути. Він хотів усе те забути: ту кров і смерті, і Євку, особливо Євку, яка викрутила цей світ, як викрутила його. Але все відео було в нього в голові: будь-коли, схотівши уявити себе Ворнером Вулфом, він міг його ввімкнути і крутити безконечно.

Він згадав, як Лайла того жахливого вечора, коли вигорав цей світ, повідомила його, що ніколи не хотіла басейну.

— Чи я маю право голосу в цій справі? — спитав він.

— Ні, — сказала Лайла. — Мені жаль.

— У твоїм голосі нема жалю.

Що було правдою.

14

14