— Роздивіться поки що кімнату, а я перевірю пошту. Може прийти запит на книжку з іншої філії.

— Запит на Lunae Libri?

Мені й на думку не спадало, що існують інші чародійські бібліотеки.

— Певна річ, — відповіла Маріан, повертаючись до сходів.

— Хвилиночку, а як ви отримуєте пошту?

— Так само, як і всі. Карлтон Ітон — листоноша на всі часи.

Значить, Карлтон Ітон у курсі. Ну звісно, а як іще пояснити його нічний візит до Амми? Вірогідно, що й листи чародіїв він читає теж. Цікаво, чого ще я не знаю про Гатлін і його мешканців? Питати й не довелося.

— Нас небагато, але більше, ніж може здатися. Не забувай про те, що Рейвенвуд з’явився тут раніше за цю стару бібліотеку, та й чародіям наша місцевість належала довше, ніж смертним.

— Ось чому ви всі тут такі дивні, — штурхнула мене Ліна, але я й досі думав про листоношу.

Хто ще знає про те, що насправді відбувається в Гатліні? У цьому, іншому Гатліні з таємничими підземними бібліотеками і дівчатами, які керують вітрами і наказують тобі стрибати в прірву? Хто ще пов’язаний з чародіями, як Маріан чи Карлтон Ітон? Як моя мама?

«Товстун? Місіс Інгліш? Містер Лі?»

«Ну точно не містер Лі».

— Не хвилюйся. Коли вони тобі знадобляться, вони тебе знайдуть. Так було і буде завжди.

— Чекайте, — я вхопив Маріан за руку. — А тато теж знає?

— Ні.

Ну бодай хтось у моєму домі веде нехай не зовсім нормальне, але й не подвійне життя.

І наостанок Маріан порадила:

— Починайте. Lunae Libri в тисячі разів більша за будь-яку відому вам бібліотеку. Якщо загубитеся — одразу шукайте шлях назад. Але, якщо йтимете вздовж стелажів — а вони усі розходяться від центру цієї кімнати — то навряд чи втратите орієнтир.