Всі гадали, що після зборів дисциплінарного комітету Ліна не прийде до школи. Однак вона з’явилася вже наступного дня, у чому я насправді й не сумнівався. Ніхто, крім нас двох, не знав, що одного разу Ліна вже покинула навчання і тому не збиралася робити цього знову. Ніхто не міг позбавити її законного права ходити до школи. Для всіх уроки були каторгою, а для неї — повною свободою. От тільки, на жаль, це мало що значило: одразу після зборів Ліна стала для учнів школи Джексона невидимкою — ніхто не дивився в її бік, не розмовляв з нею, не сідав поряд у їдальні, на стадіоні чи в класі. До четверга половина учнів вирядилася у футболки «Янголів-охоронців» і скрізь «розмахувала» своїми білими крильми. З того, як на Ліну дивилися вчителі, я розумів, що й половина з них не цураються «білокрилих». У п’ятницю я вирішив здати баскетбольну форму — тепер ми з хлопцями грали по різні боки майданчика.

Тренер не тямив себе від гніву. Втихомирившись, він лишень похитав головою:

— У тебе не всі вдома, Ітане Вейт. Поглянь, як ти граєш, які у тебе шанси, а ти посилаєш це все коту під хвіст, і хто виною? Якесь дівчисько!

Я впізнавав цей тон. Якесь дівчисько. Тобто племінниця старого Рейвенвуда.

Однак на грубе слово щодо мене чи Ліни поки що не зважився ніхто. Якщо місіс Лінкольн і вселила у гатлінівців страх Божий, то Мейкон Рейвенвуд змусив їх боятися дечого страшнішого. Правди.

Спостерігаючи, як числа на стінах Ліниної кімнати і на її долоні прискорюють зворотний відлік, я всерйоз замислився над тим, що мало невдовзі статись. А що як ми дійсно не зможемо нічого змінити? Що як Ліна завжди мала рацію і насправді повинна зникнути після свого шістнадцятиріччя? Та Ліна, яку я знав — і яку нібито й не знав ніколи.

У нас була лише «Книга місяців» і надокучлива думка, яку я щосили намагався відігнати геть.

Книги недостатньо.

* * *

«…Серед наділених чарами є дволика сила, що породжує і світло, і тьму».

— Мені здається, що зі світлом і темрявою ми все з’ясували. Як гадаєш, чи не час почитати про щось приємне? Наприклад, про те, як уникнути обрання? Чи здолати катакліста-екстреміста? Чи обернути час назад? Про це немає окремих розділів? — хвилювався я, а Ліна грала в мовчанку.

З нашого місця на стадіоні школа мала сумний і безлюдний вигляд. Ми б мали бути на шкільному науковому ярмарку, де Аліса Мілкгауз замочувала яйця в оцті, Джексон Фрімен розповідав про вселенський масштаб глобального потепління, а Енні Ганікат знову бралася за озеленення школи. Можливо, і «Янголам-охоронцям» не завадило б пустити флаєри на повторну переробку.