З мого наплічника стирчав підручник алгебри, і я дивився на нього, розуміючи, що у школі Джексона мені більше немає чого вчити. За останні кілька місяців я вивчив більш ніж достатньо. Ліна з головою занурилася в нашу книгу, опинившись зовсім не там, де я. Останнім часом я постійно носив книгу з собою, побоюючись, що Амма може ненароком знайти її в моїй кімнаті.
— Ось дещо про катаклістів: «Той, що силу найтемнішу має і в цьому й іншому світах перебуває, — це катакліст. Той, що найсвітлішу силу має і все цим світлом обіймає, — природник. Без одного немає другого, як без темряви немає світла».
— Бачиш? Ти не станеш темною. Ти світла, бо ти природниця.
Ліна похитала головою і вказала на наступний абзац:
— Необов’язково. Так вирішив мій дядько, але ось послухай: «В час обрання явиться істина. Що темрявою ввижалося, може стати світлом, а що світлом — тьмою».
Так, вона мала рацію. Ніхто не міг сказати напевне.
— Тоді все набагато складніше, і я навіть не знаю, чи розумію цей текст до пуття.
— «Бо темна субстанція породила темний вогонь, а темний вогонь породив і силу лілумів у світі демонів, і чародіїв темряви та світла. Зникне одна сила — зникнуть усі. Темний вогонь створив велику темряву і велике світло. Вся сила — темна, бо й темрява є світлом».
— Темна субстанція? Темний вогонь? Це що, теорія великого вибуху для чародіїв?
— А що таке лілум? Я такого й не чула ніколи, але хіба почуєш, якщо ніхто нічого не розповідає! Я он навіть не знала, що моя мати жива, — вдавано-глузливо зронила Ліна, але її голос відлунював болем.
— Можливо, лілум — колишня назва чародіїв.
— Що більше я дізнаюся, то більше не розумію.
«І то менше залишається часу».
«Не кажи цього».
Продзвенів дзвоник, і я підвівся:
— Йдеш?
— Я ще трішки тут посиджу, — похитала вона головою.
Сама, на холоді. Такі випадки траплялися дедалі частіше; з часу зборів дисциплінарного комітету вона й очей на мене не підводила, ніби я був одним з
— Ти все ж таки сходи на урок. Не давай Гарперу зайвого приводу до тебе чіплятись.