Востаннє, коли я був у Ліниній кімнаті, її стелю вкривали хаотичні описи її найпотаємніших думок. Сьогодні вся можлива поверхня чорніла цілком розбірливими написами: Самотність тримає того, кого ти любиш, / коли ти знаєш, що можеш більше його не втримати. Це було написано по периметру стелі, а на стінах читалось: Навіть загублене в темряві, / моє серце зможе тебе відшукати. На дверях: Душа вмирає у долоні того, хто її тримає. На дзеркалах: Якби я могла втекти у надійний захисток, / я б зробила  це вже сьогодні. Навіть комод був списаний фразами: Tyт мене знайшов найтемніший день. / Ті, хто чекає, спостерігатимуть. І ще одне речення, що підсумувало все: Як утекти від себе?

Я міг прочитати її історію з цих слів, почути з пісні.