Вона розуміла, що я уникаю відповіді, але все одно змушувала мене говорити. Мені більше подобалося, коли ми спілкувалися мовчки; подумки такому хлопцю, як я, висловитися набагато простіше. Я прибрав з її шиї волосся і застібнув ланцюжок. Він ліг, виблискуючи, понад тим намистом, яке вона не знімала ніколи.

— Тому що ти для мене особлива.

«Наскільки?»

«Мені здається, що відповідь висить у тебе на шиї».

«У мене на шиї багато чого висить».

Я торкнувся її намиста з амулетами. На вигляд — справжнісінький дріб’язок, та й більшість амулетів — дійсно найважливіший дріб’язок на світі. Сплющене пенні з діркою — з автомата біля ресторанчика навпроти кінотеатру, куди ми ходили на наше перше побачення; шматочок пряжі з її червоного светра, який вона одягнула на стоянку за водонапірною баштою і який постійно нагадував про суто нашу, секретну пригоду; срібний ґудзик, котрий я дав їй на удачу перед засіданням дисциплінарного комітету; мамина зірочка зі скріпки.

«Тоді ти вже знаєш відповідь».

Вона потягнулася, щоб знову поцілувати мене — поцілувати по-справжньому. Це був такий поцілунок, який важко назвати звичайним. У ньому сплелося все — долоні та ступні, шиї і волосся; ковдра сповзла на підлогу, шибки повернулись у вікна, на місце став комод, розвішався одяг на вішаки, — цей поцілунок зігрів крижану кімнату. У маленькому холодному коминку спалахнуло полум’я, але навіть його не можна було зрівняти з тим жаром, який охопив моє тіло. Моїм тілом пробігав струм, якого я зроду не відчував, а серце прискорило стук.

Я засапано відхилився.

— І де Раян, коли вона тобі так потрібна? Нам час з’ясувати, що робити далі.

— Не переживай, вона внизу.

Ліна пригорнула мене до себе, і вогонь у коминку затріщав сильніше, загрожуючи розірвати димохід полум’ям і димом.

Можу сказати вам, так спрацювали коштовності. І, звісно, кохання.

І можливо, ще трохи — небезпека.

* * *

— Йду, дядьку Мейконе! — Ліна обернулася до мене й зітхнула. — Схоже, більше нема куди тягнути. Час спускатися до родини.

Вона подивилася на двері, й замок відімкнувся сам по собі. Я гладив Ліну по спині, не приховуючи смутку. Усе закінчилося.

Коли ми вийшли з Ліниної кімнати, вже сутеніло. Ще в обід я гадав, що нам доведеться крадькома спуститися на кухню, однак Ліна просто заплющила очі — і за мить візочок з їжею з’явився прямісінько посеред спальні. Непогана доставка! Напевно, навіть Кухня співчувала їй сьогодні. Або ж не могла протистояти новоявленим Ліниним силам, яким не опирався і я. Шоколадних млинчиків у шоколадному сиропі я з’їв, запиваючи какао, стільки, що вистачило б іще на одного Ітана Бейта. Ліна перекусила бутербродом і яблуком, і все це довершили поцілунки.