«Л.»?

Я заледве чула його. Поцілувавши йому руку, я усміхнулася й заплакала.

«Ти тут, Ліно-худі-коліна?»

Я сплела наші пальці і поклялася, що ніколи його не покину. А потім підставила обличчя під дощ, щоб він змив з мене сажу.

«Я тут».

«Не йди».

«Я нікуди не йду. І ти теж».

12.ІІ Проблиск надії

12.ІІ

Проблиск надії

Я подивився на мобільний. Він зламався.

Годинник і досі показував 23.59.

Але я знав, що вже було далеко за полуніч, бо навіть незважаючи на дощ, розпочалися фінальні змагання феєрверків. Битва на Медовому пагорбі відлунала ще на один рік.