Врешті матінка погодилась.

Надворі біліло від снігу. Гессі примружила очі, і між віями негайно затанцював цілий вихор іскорок. А зверху, напнуте на всіх вітрах, висіло небо. Воно здавалося безмежно блакитним.

* * *

— Ти вже виходила? — здивовано поцікавилась Генріка ввечері. — Ульві казала.

— Так. Мені зовсім ліпше, і якщо я сидітиму вдома, то перетворюсь на гриб. Надворі ж так красиво!

— Рання зима — причина купити нові рукавички. То я вже не мушу тобі читати?

— Не мусиш. Хіба якщо в тебе буде настрій на сестринське єднання.

Генріка поблажливо всміхнулась:

— Куди ж ти без мене? Ми ж двоє лише.

— Так. Але, я думаю, Аїден за нами спостерігає.

— Аїден? — перепитала сестра. Таким тоном вона зазвичай цікавилась, як звуть юнака, який впав їй в око.

— Аїден. — Гессі не розуміла, до чого це запитання.

— А, ну так… Так, вибач. То що я мала тобі розповісти?

— Я нічого не питала. Але розкажи, як справи в Морґіна та всіх Оллішів?

Генріка стиснула губи і смикнула кучері, котрі лежали на плечі.

— У Морґіна мало часу.

— Навчання?

— Так. І відновлення книгарні. Вони затялись відбудуватися на старому місці, замість того щоб швидко купити нове приміщення.

— Може, нове купити їм надто дорого.

— Не думаю. Їх тепер фінансують Тавіші.