— Після хвороби ти стала якась неприємна.

— Ще більше, ніж раніше?

— От не варто. Я раніше ні разу не казала, що ти неприємна.

— Але думала так. Що я не вписуюсь у твої бездоганні плани й заважаю тобі.

— Цього я теж не казала.

— Так. Ти кажеш тільки те, що тобі вигідне, і тільки тоді, коли це вчасно. Поруч Морґін Олліш — ти кажеш одне, поруч Фрадер Тавіш — інше. Про Вілена Дей Маара я навіть не згадуватиму.

Генріка спаленіла.

— То тепер я помиляюся? Моя єдина сестра, моя рідна душа каже, що я помиляюсь?

— Та ні. Урешті, це твоє життя, і я не матінка, щоб вирішувати, як тобі з ним бути. — Гессі зняла вигадливу брошку зі срібними пір’їнами.

— Гаразд, Гесті. — Сестра раптом заспокоїлась, сіла на ліжко біля неї та взяла за обидві руки, стискаючи їх. — Розумієш, ситуація моя непевна. Якщо я зараз знехтую увагою Фрадера, то можу втратити свою ниточку зв’язку з ним. А цього батьки не схвалять.

— А це нічого, що він — брат Олейн? Тебе не лякає те, що він може в листі до сестри згадати про ваше спілкування? А Олейн, мабуть, розповість про це Морґінові.

— А це, — Генріка загадково всміхнулась, — і є мій найбільший задум. Хай там як, я певна, що Моррі не охочий до будь-яких справ із тією Олейн. Вона взагалі надто стара для нього! Та й, почувши про Фрадера, Моррі негайно відчує, що може мене втратити. І тоді!.. — Сестра стиснула долоні Гессі так, аж заболіли фаланги пальців. — Тоді він гарячково кинеться до мене з вибаченнями та швидко прийме правильне рішення, щоб не тягти з ним далі!

— І тобі зовсім не жаль Фрадера в цій ситуації? — Гессі відчула, що в неї йде обертом голова від нових ідей та планів Генріки.

— Тавіша? Жаль? — Тонкі брови сестри метнулися вгору. — Ні, звичайно. Він чоловік. А чоловіки не створені для того, щоб їх жаліти. До речі, тобі нове пальто справили, побачиш його завтра, коли збиратимемось на ярмарок. Воно бордове!

* * *

На ярмарку Генріка швидко кинула сестру в юрбі й пішла у своїх справах — мабуть, шукати Морґіна. Проте й на краще. Гессі значно більше подобалось гуляти самій, особливо після того, як вона провела стільки часу вдома.

У морозному повітрі парували аромати теплого вина, настоянок із медом та інших трунків, що їх розливали крамарі в ятках обабіч. Сніг трусив повільно, зблискував, і час від часу сонце, котре лежало над річкою, як величезний апельсин, заливало все помаранчевим світлом. А в цьому світлі короткий зимовий день наповнювався справжньою магією.

Гессі пригадала, як дуже давно — ще на початку весни — зустріла на іншому, книжковому ярмарку загадкового незнайомця, перед яким вона навіть втрачала голос. І як він подарував їй книгу.