— Добре, залишмо жарти. Ми з Тессом порадились і вирішили, що маємо тобі допомогти.

— Уже цікаво, — дівчина не стримала хмикання.

— Так, — відповіла Медея, і здавалось, що ці слова даються їй нелегко.

Рен видихнула з полегшенням: однокурсниця досі не велика її прихильниця. А отже, вона не прикидається.

Чаклунка продовжила:

— Ти так чи інак залишаєшся зникальницею. Тому приходь на збори.

Рен спідлоба подивилась на Медею:

— Слухай, ти ж пригадуєш, що двічі збиралася мене вбити? На повному серйозі.

— Так, бували між нами напружені моменти, — погодилася чорнявка. — Але я більше не маю нічого злого на думці. Аматерасу, як ти знаєш, відтяла мої чарівницькі сили, а заразом зник і зв’язок з учителькою, яка наставляла мене і діяла на нерви. Та й, знаєш, паскудити життя Савітрі — не те, чим я б хотіла займатися в Академії у вільний час. А щодо зборів — то нам, зникальникам, краще триматися разом. Ми тренуємось і все таке.

— Дякую, я подумаю, — Рен вирішила не відповідати певно, бо це ж Медея.

— Я знаю, що ти не захочеш приєднуватись, — криво всміхнулась чаклунка. — Ти не віриш мені — це нормально. Але знаєш… Не бери в голову, що там інші кажуть — а вони казатимуть, о так. Енліль цей хоч і справляє враження, але, трясця, мені лячно навіть стояти поруч. Думаю, тобі теж.

— Ні краплі. Він — хороша душа. А щодо наших взаємин, то недавно ти була іншої думки.

— Цінність людини в тому, що вона — не дерев’яна. Може змінюватись. Я змінила свої судження про тебе, Савітрі. Ти в біді, й ось маєш мою руку, — Медея простягла відкриту долоню до Рен і швидко додала: — Хоч це й не означає, що ти почнеш мені більше подобатися чи щось таке. Я все ще знаю, що ти небезпечна для Академії.

— Взаємно, — Рен потиснула простягнуту руку. — Розкажи мені — на честь нашої поновленої дружби, — у чому полягає ця небезпека?

Чорнявка здвигнула плечима:

— Не маю уявлення! Учителька не розповідала мені — лише насилала думку про те, що я вбивця, тож мені не становитиме проблеми з тобою покінчити. Ще в чомусь там був винен Енліль, але Цербер його зна в чому! Геката, знаєш же, не відповіла мені, коли я востаннє кликала. Я не виконала її завдання — і покровителька кинула мене, отак запросто. І забрала всі знання, які відкрила до того.

— А може, його й не було, твого знання? Може, це вигадка, Медеє? Гра, щоб виправдати себе саму?

— Я в такі ігри не граюсь. Але подумай: хто ти, Савітрі? Скажи мені, що такого ти учворила чи плануєш учворити, щоб заслужити собі смерті? Бо я не знаю. І більше не зможу тебе вберегти чи спинити.