— Красуватися перед Рен будеш, коли ми закінчимо з найвищим балом! — гукнув Амон.

— Я не красуюся, — очі Закса зблиснули. — Я прицілююсь…

Він замружився на секунду, а тоді підкинув сферу високо в повітря. Супроти Зака виросла тонка вогняна струна. Не товща за голку, вона обдавала жаром. Сфера повернулася з польоту, і вогняна струна простромила її по центру, запалюючи всередині яскраве полум’я.

— Отепер у нас рівновага! — Закс піймав кулю і віддав її Енлілеві з демонстративною ввічливістю.

Одін призначив найкращого студента до їхньої групи на це завдання, щоб були представлені всі стихії.

— Ти майстерний вогневик, — Енліль блискавично вихопив сферу з руки Закса й зиркнув на неї. Сплетіння енергій обросло камінним щитом. — Так гарно триматиме форму на завершення, — пояснив кандидат до Тріади.

— Ми молодці, — відповіла Рен, приймаючи кулю з Енлілевої руки і відчуваючи, як під пальцями пульсують усі сили, зібрані в неймовірному букеті. — Коло закрите!

— Уперед, до Одіна, — Амон чкурнув до виходу з аудиторії. — І якщо будемо першими, то отримаємо додаткові бали.

— Важлива не швидкість, а якість виконання завдання, — тихо зауважив Енліль.

— Певна річ, коли для когось із нас додаткові бали нічого не важать, — кинув чорнявець і пішов уперед.

— Здається, він іронізував — розгублено закліпав найкращий студент, шукаючи підтримки чи пояснень у Рен.

Проте її випередила Нікта, котра тільки спостерігала за тим, як вони виконували практичне, бо бавитися зі стихіями їй досі забороняли.

— Не хвилюйся! — Вона з розмаху врізала хлопцеві долонею по спині. — Діонісові ніколи не подобаються люди, які не піддаються на його чари!

— Он як…

Професор Одін уважно вивчав якісь папери, коли вони ввійшли. Він подивився на завдання краєм ока, сказав, що Енлілева й Нортонова частини гармоніюють між собою так, як смажене в крові м’ясо і вишневий десерт, тому поставив найвищий бал усім, крім них двох.

— Здається, у нього проявляється почуття гумору! — зауважив Амон, коли вони, втішені результатами, виходили з аудиторії.

— Здається, йому просто байдуже, — стенула плечима Нікта. — Бачили, він ледь глянув на нашу роботу!

— О так, люба, я знаю, як це боляче, коли комусь геть байдуже.

— Не те слово, — Нікта різко загальмувала, щоб не йти поруч із Амоном, і вклинилась між одногрупницями, розштовхуючи їх ліктями. — Про що мова?

— Ні про що, — шепнула Рен. — Ми спостерігаємо, — вона кивнула назад.