Я шкодувала, що так мало спілкувалась із Зіґфрідом, поки мала таку можливість. Більше він не приходив. Але я вірю, що прийде в майбутньому. Він же лицар-драконоборець, такі не здаються — і Брюнгільда теж.

А Нікта й Амон Діоніс… З ними доля нас не розвела. Нікта, як і планувала, не бралася за створення світу, й Амон відмовився від свого. Проте викладати вони не схотіли — натомість стали першими офіційними послами для налагодження зв’язків з тіньовою стороною. Вони ввійшли в історію як унікальні боги, котрі принесли найбільше користі для обох Академій. Через багато років було-таки налагоджено обмінні програми, також винайшли метод, який давав змогу студентам виживати по обидва боки. Шкодую, що цього не сталося раніше, коли Аматерасу і Зевс пішли туди… Нікта і Діоніс довго боролися з неприязню та стереотипами, котрі вирощували раніше між двома Академіями, але змогли все. Власне, вони справді могли все, коли були разом. А разом вони були весь час.

Хамсін повернувся до мене. Він більше не доточував себе до моєї сили, але й без того приносив стільки тепла, що його ставало з надлишком. Він став для мене найбільш непояснимою любов’ю і натхненням, цей друг Діоніса. З-поміж усіх речей, які змінювалися довкола мене протягом довгих… дуже довгих років — Хамсінова турбота єдина не змінилася. Хай що б там казали про вітряність вітрів!

Що ж до нас із Заком, то ми прожили неймовірне життя. Ми подорожували дуже багато — я часом викладала в Академії, але більше вирушала до інших світів, де могла знадобитися поміч, а Зак складав мені компанію і вів таємничий записник історій. Згодом його записки перетворились на серію підручників, котрі використовували в Академії. Закс іще зустрів Ґайю. Не так, як він планував, звичайно. Але це вже трохи інша історія, яку розповідати не мені і не зараз.

Ми зазирнули в родинний маєток Нортонів — розкішнішого палацу я не бачила. Імперія родини Зака процвітала, хоч і перейшла до рук віддаленої гілки. Але його це особливо не хвилювало — врешті, його ніколи не цікавили гроші.

Коли я намагаюся говорити про Зака, мені бракне слів. Просто є люди, які допомагають нам сяяти. І він для мене став цією людиною.

Але — всі історії закінчуються…

Відчуття того, що час іти далі, — це відчуття доволі страшне. І водночас хвилююче. Це як потоки сили на кінчиках пальців. Ми твердо вирішили, що далі теж підемо разом. Чого вартий цей Всесвіт, якщо не маєш із ким його розділити?.. Тим більше, я знала вже давно, що пройду з ним до кінця світу і назад, якщо доведеться.

Отож одного чудового дня, коли світило стояло високо, Рендалл Ніка Савітрі та Закс Максиміліан Арден Нортон пішли вперед. А тоді — спочатку було світло…