її охоронці вже злізали з коней, притримуючи свої мечі на ременях і послаблюючи попруги.

— У жодному разі, — вигукнув він. Обережно. Двома кроками він наблизився і підстрибнув у повітря, обертаючись, — «Пух чортополоху крутиться у вихорі» — клинок в його руках з позначкою чаплі, створений з вогню, зніс жінці голову, перш аніж на її обличчі відобразився подив. Вона була найнебезпечніша.

Ранд приземлився одночасно з головою жінки, що перекотилася по крижах коня. Охоронці зойкнули, схопилися за мечі та закричали, коли зрозуміли, що його клинок — вогненний. Він танцював серед них так, як його навчив Лан; Ранд знав, що міг би вбити усіх і звичайною сталлю, але цей клинок був частиною його самого. Останній чоловік упав, і все це так нагадало Ранду практичні вправи, що він було хотів покласти зброю в піхви, що називалося «Скласти віяло», — але згадав, що всі піхви, до яких би доторкнувся цей клинок, перетворилися б на попіл.

Коли меч щез, він озирнувся, щоб оглянути коней. Більшість втекла, — однак деякі відбігли недалеко, а дебелий мерин господині стояв із виряче-

ними очима й збентежено здригався. Безголовий труп жінки лежав на землі, стримуючи віжки і пригинаючи голову коня додолу.

Ранд звільнив його, швидко зібрав свої речі й заскочив у сідло. Я мушу бути обережним, подумав він, оглянувши мертвих. Жодних помилок.

Сила досі наповнювала його, — потік із саїдін, солодший від меду і водночас смердючий, як гниле м’ясо. Раптово він направив Силу — не зовсім розуміючи, що робить і для чого; але йому здавалося, що так має бути. І вона спрацювала, піднявши тіла. Він вишикував їх у лінію, лицем до себе, поставив на коліна; обличчя були забруднені. В тих, у кого вони залишилися. Усі — на колінах перед ним.

— Якщо я — Відроджений Дракон, — сказав він до них, — все так і мало статися, — чи не так?

Відпустити саїдін було важко, але він зробив це. Якщо я триматиму її надто довго, як я зможу вберегтися від божевілля ? Він гірко засміявся. Чи вже пізно?

Ранд похмуро дивився на шерег. Він був упевнений, що там було десять чоловіків, але одинадцятий теж стояв у шерензі без жодної зброї, окрім кинджала, який той досі стискав у руці.

— Ти обрав невдалу компанію, — сказав Ранд до чоловіка.

Розвернувши мерина, він пришпорив його й погнав коня шаленим галопом у ніч. До Тіра було ще далеко, але він мав намір дістатися туди най-коротшим шляхом, — навіть якщо йому доведеться загнати коня до смерті чи викрасти нового. Я покладу цьому край. Глузуванням. Цькуванню. Покінчу з цим. Калландор. Він кликав його.