— Ти мав щось чути, юначе. Хто така Шеріам? Що означає розмова з нею в її кабінеті?

Мет енергійно похитав головою, щоб на його обличчі не було помітно полегшення.

— Я не знаю, хто це, — правдиво відповів він. Можливо, він і чув, як Еґвейн та Найнів згадували це ім’я. Айз Седай, мабуть? — Чому це повинно щось означати?

— Не знаю, — тихо сказав Талланвор. — Я не знаю аж так багато. Інколи мені здається, що вона намагається щось сказати... — Він уважно подивився на Мета. — Ти справді доброчесний андорець, Томе Ґрінвелле?

— Аякже. — Світло, якщо я скажу це ще раз, то сам почну в це вірити. — А як щодо тебе? Ти відданий Морґейз чи Ґаебрілу?

Талланвор глянув на Мета таким немилосердним поглядом, — таким немилосердним може бути хіба кидок під час гри у кості.

— Я служу Морґейз, Томе Ґрінвелле. їй, — до самої своєї смерті. Щасливої дороги!

Він розвернувся й рушив назад до палацу, тримаючи руку на мечі.

Спостерігаючи, як той віддаляється, Мет пробурмотів до себе:

— Ставлю на те, — він ляснув по шкіряному мішечку Ґаебріла, — що Ґаебріл говорить те саме!

Що б не відбувалося в палаці, — він не хотів брати в тому участі. І він прагнув переконатися в тім, що Еґвейн та інші теж у це не вплутані. Дурні жінки! Тепер я маю стежити, щоб їхній бекон не згорів, — замість того, щоб слідкувати за своїм! Він не кинувся бігти, поки вулиці не сховали його від палацу.

Коли Мет повернувся до корчми «Благословення королеви», у бібліотеці практично нічого й не змінилося. Том із господарем досі сиділи над кам’яною дошкою — завдяки розташуванню камінців він побачив, що це була вже інша гра, хоч і не більш вдала для Ґілла — а кіт знову, вилизуючись, сидів на столі. Таця з їхніми згаслими люльками та стравами для двох стояла поруч з котом, а речі Мета зникли з крісла. Біля ліктя кожного чоловіка стояв келих вина.

— Я їду від вас, майстре Ґілле, — сказав він. — Ви можете залишити монету й принести за неї поїсти. Я ще встигну поїсти, — але далі вирушаю У Tip.

— Куди так поспішати, хлопче? — Том, здавалося, спостерігав за котом більше, ніж за дошкою. — Ми лише приїхали.

— Виходить, ти доправив лист леді Елейн? — нетерпляче сказав господар. — І, схоже, навіть залишився цілим. Ти й справді переліз стіну, як і той юнак? Але це неважливо. Лист заспокоїв Морґейз? Чи ми все ще повинні ходити навшпиньках, чоловіче?

— Гадаю, він її заспокоїв, — відповів Мет. — Думаю, так.

Якусь мить він вагався, зважуючи гаманець Ґаебріла. Той задзвенів. Мет не перевіряв, чи там справді було десять золотих монет, однак за вагою було десь так.