Талланвор торкнувся Метової руки, й вони позадкували, кланяючись. Мету здавалося, що цього ніхто й не помітив. Ґаебріл продовжував говорити, і всі лорди й леді, схоже, ловили кожне його слово. Морґейз хоч і спохмурніла, однак кивала так само часто, як й інші.

РОЗДІЛ 47

НАВВИПЕРЕДКИ З ТІННЮ

З невеличкого дворика з басейном, в якому плавали рибки, Талланвор швидко вивів Мета на велике подвір’я перед палацом, за високі позолочені ворота, що виблискували на сонці. Скоро настане полудень. Мет відчув бажання піти; необхідність поквапитись. Було важко встигати за молодим офіцером. Когось може здивувати, якщо він почне бігти, і можливо — це лише припущення — все там було саме таким, яким здавалося. Можливо, Ґаебріл справді не підозрював, що він знає. Можливо. Він згадав ці майже чорні очі, що вхопились і пронизали його голову, немов зубці вил. О Світло, — можливо. Він змусив себе крокувати так, наче в нього сила-силенна часу — просто пустоголовий селюк, що розглядає килими й золото; звичайнісінький простак, який ніколи й не думав, що хтось може вдарити ножем у спину, — поки Талланвор не пропустив його через дверцята у воротях, попрямувавши за ним.

Товстий офіцер зі щурячими очима досі стояв із гвардійцями, і, коли він побачив Мета, його обличчя знов побуряковіло. Однак перш ніж він встиг щось сказати, заговорив Талланвор.

— Він доправив листа королеві від дочки-спадкоємиці. Радій, Елбере, що ні Морґейз, ні Ґаебріл не знають, що ти намагався зупинити його. Особливо лорд Ґаебріл цікавився звісткою від Елейн.

Обличчя Елбера стало білим, як його комір. Він гнівно зиркнув на Мета і розвернувся до гвардійців; його очі-намистинки вдивлялися в забрала їхніх шоломів так, наче він хотів з’ясувати, чи бачив хтось із них його страх.

— Дякую, — сказав Мет Талланвору. Він і справді відчував вдячність. Юнак забув усе, що було пов’язано з товстуном, поки не подивився знову на його обличчя. — Бувай здоровий, Талланворе.

Він рушив овальною площею, намагаючись крокувати не надто швидко, і дуже здивувався, коли Талланвор пішов поруч. Світло, він людина Ґае-бріла — чи Моргейз ? Мет уже майже відчував, як лезо ножа от-от простромить його спину між лопатками — він не знає, щоб я згорів! Ґаебріл не підозрює, що я знаю! — коли врешті офіцер заговорив:

— Ти довго був у Тар Балоні? У Білій Вежі? Достатньо довго, щоб дізнатися щось про них?

— Я був там лише три дні, — обережно відповів Мет. Він сказав би й менше. Якби міг доправити листа, не визнаючи, що був у Тар Балоні, то так би й зробив — але він не думав, що цей чоловік повірить у те, що він подолав увесь цей шлях, аби побачити свою сестру, і повернувся в той же день. Що, заради Світла, йому потрібно ? — Я дізнався лише те, що встиг побачити за цей час. Нічого важливого. Вони не провели мені екскурсію й нічого не сказали. Я був там лише для того, аби побачити Елс.