— Товстун зі щурячими очима?

Мет прикусив язика, але офіцер коротко кивнув; він майже усміхнувся, але це, здавалося, не зменшило його підозри та пильності.

— Він розлютився, коли почув, що я з Тар Валона, і не дав мені навіть шансу показати листа чи назвати ім’я дочки-спадкоємиці. Він сказав, що заарештує мене, якщо я не піду, — тож я заліз через стіну. Я пообіцяв, що доправлю цей лист особисто королеві Морґейз, — розумієте, капітане. Я пообіцяв — і я завжди виконую свої обіцянки. Бачите печатку?

— Знову ця клята садова стіна, — пробурмотів офіцер. — Треба було збудувати її втричі вищою. — Він оглянув Мета. — Лейтенант гвардії, а не капітан. Я лейтенант гвардії Талланвор. Я впізнаю печатку дочки-спадкоємиці. — Він врешті остаточно облишив свого меча. Чоловік простягнув руку, — однак не ту, що тримала меч. — Віддай мені лист, і я передам його королеві. Після того, як виведу тебе. Багато хто не буде таким ніжним, побачивши, що ти тут розгулюєш.

— Я пообіцяв віддати його особисто в руки, — сказав Мет. Світло, я не подумав, що вони можуть не дозволити мені віднести його їй. — Я за-присягся. Дочці-спадкоємиці.

Мет заледве встиг усвідомити, що рука Талланвора тягнеться до меча, як той уже завис біля його шиї.

— Я відведу тебе до королеви, селянине, — тихо сказав Талланвор. — Але пам’ятай, що я знесу тобі голову — не встигнеш і змигнути, — якщо ти лише подумаєш нашкодити їй.

Мет натягнув свою найкращу усмішку. Трохи загнутий клинок гостро врізався в шию.

— Я доброчесний андорець, — сказав він, — і вірний підданець королеви, хай Світло осяє її. Що ж, якби я лишався тут упродовж зими, то пішов би за лордом Ґаебрілом.

Талланвор напружено подивився на нього — і врешті забрав меча. Мет зглитнув і спіймав себе на тому, що перевіряє, є чи немає порізу на шкірі.

— Прибери квітку з волосся, — сказав Талланвор, коли сховав меча в піхви. — Ти ж не залицятися сюди прийшов?

Мет викинув квітку зірчанику з волосся й рушив за офіцером. От телепень, — засунути квітку у волосся. Досить уже клеїти дурня.

Насправді він не зовсім йшов за ним, — адже Талланвор не зводив з нього очей, навіть ідучи попереду. Внаслідок цього вони йшли якось дивно: офіцер був водночас попереду й збоку, химерно напіврозвернувшись на випадок, якщо Мет спробує щось утнути. Мет же намагався набути вигляду невинного дитяти, яке хлюпається у ванночці.

Ткачі й справді заслужили своє срібло за барвисті гобелени, що висіли на стінах, — як і за килими на підлозі з білої плитки, навіть тут, у коридорі. Золото й срібло оздоблювало все навколо: тарілки й тарелі, миски й чашки, скрині, низькі шафи з відшліфованого дерева — усе таке гарне, як і у Вежі. Слуги у червоних лівреях з білими комірцями й фартухами метушилися скрізь, а на їхніх грудях було видно Білого лева Андору. Юнак замислився про те, чи грає Морґейз у кості. Що за дурниці. Королеви не кидають кості. Однак коли я віддам їй цей лист і скажу, що хтось у палаці планує вбити Елейн, — присягаюся, вона дасть мені товстий гаманець. Він навіть трохи замріявся про те, як стане лордом; безсумнівно, чоловік, який викриває план убити дочку-спадкоємицю, може очікувати на таку винагороду.