Талланвор вів його стількома коридорами й через стільки дворів, що Мет уже почав думати, чи зможе знайти вихід без чиєїсь допомоги — аж раптом в одному дворику, окрім слуг, він помітив ще декого. Доріжка з колонами оточувала двір з круглим басейном у центрі, в якому плавали білі й жовті рибки під лататтям білих водяних лілій. Чоловіки в різнокольорових плащах, вишитих золотом і сріблом, жінки в широких сукнях, розшитих іще багатше, стояли в присутності жінки із золотаво-рудим волоссям, яка сиділа на випнутому обідку басейна, опустивши руки у воду й сумно спостерігаючи за рибами, що підпливали до її пальців в надії на їжу. Перстень з Великим Змієм виднівся на середньому пальці її лівої руки. Високий смаглявий чоловік стояв біля її плеча; його червоний шовковий плащ майже весь був вишитий золотими листками й завитками, але увагою Мета цілковито заволоділа жінка. Він не потребував вінка з тонко зроблених золотих троянд у її волоссі чи палантина, вишитого левами Андору, накинутого на її білу сукню з червоними розрізами, щоб зрозуміти, що перед ним — Морґейз, милістю Світла королева Андору, Захисниця королівства, Заступниця народу, Престол Дому Траканд. Вона була вродлива й схожа на Елейн, — такою Елейн буде у своєму розквіті. Всі жінки на подвір’ї затьмарювались самою лише присутністю королеви.

Я б станцював з нею джигу й зірвав поцілунок під місяцем, незважаючи на її вік. Він стрепенувся. Не забувай, хто вона!

Талланвор став на одне коліно, притиснувши кулак до білого каменю подвір’я.

— Моя королево, я привів посланця, що приніс лист від леді Елейн.

Мет подивився на поставу чоловіка, а тоді вдовольнився глибоким поклоном.

— Від дочки-спадкоємиці... ем... моя королево.

Кланяючись, Мет простяг лист так, що золотаво-жовтий віск печатки був добре помітний. Коли вона прочитає його й дізнається, що з Елейн усе добре, — я розповім їй. Морейн підняла на нього свої глибокі сині очі. Світло! Коли в неї буде кращий настрій...

— Ти приніс мені лист від моєї гультіпаки-доньки? — Її голос був холодним, однак з певною ноткою тепла, що готова була зринути з глибини. — Принаймні це означає, що вона жива! Де вона?

— У Тар Валоні, моя королево, — йому вдалося схитрити. Світло, я б залюбки подивився на суперечку поміж нею й Амерлін. Хоча наступна його думка заперечила це бажання. — Принаймні була там, коли я виїжджав.

Морґейз нетерпляче махнула рукою, і Талланвор підвівся, щоб забрати лист у Мета й віддати їй. Якусь мить вона похмуро розглядала лілію на печатці, а тоді зламала її різким порухом руки. Вона бурмотіла до себе, коли читала, стріпуючи головою з кожним рядком.