— Не треба, дітвора і твої чоловіки все зробили. А Ярослав твій хороший, хоч і негідник великий, права я була. Ти тримайся за нього.
— Теть Роза, — всплеснула я руками.
— А шо «теть Роза»? Ти ж не посварилася з мізками, сподіваюся, щоб вважати, що це все просто так?
— Нет, не поссорилась, — вздохнула, отворачиваясь к тарелке с оладьями, чтобы скрыть вмиг вспыхнувшие щеки. — Только я проблемная, теть Роз, очень проблемная, и отель проблемный. Полагаю, что, когда Волков все это затевал, не предполагал, что вместе с… жаркими объятьями ему достанется в придачу тридцать три несчастья и необходимость все это терпеть.
— Знаєш, в чому проблема нинішньої молоді? Ви занадто багато думаєте. Наслухалися всіх цих мозгоправiв…У нас все простіше було і зрозуміліше, — вздохнула повариха.
— Сейчас просто время другое, теть Роз, — примирительно сказала, оборачиваясь, — без мозгоправов никуда. — Ярослав, кстати, тоже мозгоправ по профессии.
— Ну, зовсім ідеальних чоловіків не буває, - немного нахмурилась женщина. Нахмурилась совершенно серьезно. — Ти вже досить доросла, щоб це розуміти.
А я вдруг развеселилась, глядя на то, как моя прекрасная теть Роза защищает Гада. Уговаривает меня и искренне сокрушается по поводу ремесла Волкова.
— Да, взрослая, — широкую, веселую улыбку скрыть не получилось.
— О, ти диви, — уперла женщина руки в боки. — Раденька, шо дурненька. Ти красуня, і розумниця, ось ще ласкавіше з ним будь і не відштовхни, і тоді точно все складеться.
— Ласковее? — не поверила я своим ушам.
— Тільки не кажи, що мені треба пояснювати тобі, що відбувається за зачиненими дверима спальні між чоловіком і жінкою, — и снова она была совершенно серьезна. Недоверчиво-удивленное выражение отразилось сначала в глазах, а потом показалось и на всем приятном лице повара, во всей фигуре. Не знаю, как так получилось, но даже чуть-чуть подавшееся и наклонившееся вперед тело выражало удивление.
— Не надо, — со смешком сказала, подхватывая свободной рукой банку с черничным вареньем.
— Ось і не мороч мені те місце, де спина закінчує свою благородну назву! І собі заодно теж. Іди, снідай, — подтолкнула женщина меня к выходу.
— Я люблю, вас, теть Роза, — увернулась от руки, чтобы поцеловать вкусно пахнущую, пухлую щеку.
— І я тебе, підлиза, — и все-таки выпроводила меня из кухни.
Ребята снова сидели, уткнувшись в планшет, почти соприкасаясь лбами. Я опустила свою тарелку на стол, выдвинула стул.
— За тобой следила Ника, — не отрывая взгляда от планшета сказал Яр. — Она, видимо, сливала информацию Георгию.