Раптом спокусливо заговорив холодний внутрішній голос.

(А хай йому. Іди, забери Венді та Денні й забирайся звідси на хрін. Нехай торохне!)

Джек буквально бачив цей вибух. Подвійний гуркіт грому, що вирве в цього місця спершу серце, а потім душу. Котел розлетиться з жовтогарячо-фіолетовим спалахом, від якого весь підвал заллє град розпеченої шрапнелі. Подумки Джек бачив, як, немов страшні більярдні кулі, від стін до стелі відскакують розпечені шматки металу — свистить у повітрі зубчаста смерть. Частина їх, звичайно, пронесеться просто під цією кам’яною аркою, підпалять старі папери потойбіч,

і, чорт забирай, як же весело ті запалають! Знищ секрети, спали розгадки, цю таємницю ніколи не розгадати жодній живій душі! Потім вибухне газ, оглушливо зареве й затріщить полум’я, і цей величезний пальник перетворить готель на справжнє пекло. Сходи й коридори, стелі й кімнати — все потоне в полум’ї, як замок з останньої серії «Франкен-штейна». Полум’я перекинеться на крила будинку, охопить синьо-чорне плетиво килимів, як нетерплячий гість. Шовковисті шпалери обвугляться й згорнуться. Тут немає жодного розпилювача, лише застарілі шланги, скористатися якими нікому — жодна пожежна команда на світі не дістанеться сюди раніше березня. Гори, дитинко, гори. За дванадцять годин залишаться лише голі кості, і все.

Стрілка манометра піднялася до двохсот дванадцяти. Котел кректав і стогнав, як бабця, що намагається підвестися з ліжка. По краях старих латок заграли свистячі струмки пари. Сичали крихітні кульки припою.

(Це мій останній шанс.)

Єдиним, що ще не принесло їм доходу, був їхній із Венді спільний страховий поліс. Проживши в Стовінґтоні рік, вони застрахували свої життя. Смерть приносила сорок тисяч доларів, і сума подвоювалася, якщо один із них гинув у залізничній або авіакатастрофі... або під час пожежі. Помри тайкома — виграєш сто доларів.

(Пожежа... вісімдесят тисяч...)

У них буде час, щоб вибратися звідси. Навіть якщо Венді з Денні сплять, час вибратися в них буде. Джек не сумнівався. До того ж він вважав, що навряд чи кущі живоплоту або що-небудь іще спробує їх затримати, коли «Оверлук» палатиме.

(Палатиме)

Стрілка протанцювала по брудній, майже невидимій шкалі до двохсот п'ятнадцяти фунтів на квадратний дюйм.

Джек згадав ще одну річ із часів свого дитинства.

У них за будинком росла яблуня, на нижніх гілках якої оси влаштували гніздо. І вкусили одного зі старших братів Джека (зараз він не міг згадати, кого саме), коли той розгойдував стару шину, підвішену татом до однієї з нижніх гілок. Було пізнє літо, коли оси найлютіші.