Батько щойно повернувся з роботи і, ще одягнений у біле, з обличчям, обкутаним тонким туманом пивного духу, зібрав усіх трьох хлопчиків — Бретта, Майка й малого Джекі — і повідомив їм, що збирається позбутися ос.

— Тепер дивіться, — сказав він, посміхаючись і ледь похитуючись (тоді він ще не мав палиці, зіткнення з молочним фургоном було ще в далекому майбутньому). — Може, чому-небудь навчитеся. Це мені показав мій батько.

Під гілку, на якій кріпилося осине гніздо (плід значно смертоносніший, аніж зморщені, але смачні яблука, які їхня яблуня звичайно давала наприкінці вересня, а тоді була ще середина місяця), батько підклав велику купу промоклого під дощем листя. День був ясним і безвітряним. Листя диміло, але по-справжньому не горіло, і його запах — аромат — луною повертав Джека в листопад, коли чоловіки в суботніх штанях і легких «віндбрейкерах» згрібали листя на купи й палили. Солодкий запах, що таїть у собі гіркоту, пряність, пробуджує спогади. Від тліючого листя піднімалися великі клуби диму, вони плили догори, обволікаючи гніздо.

Залишивши листи жевріти до вечора, батько пив на ґанку пиво й кидав порожні бляшанки в пластикове відро для миття підлоги; поруч сиділи старші сини, а в ногах грався малий Джекі, монотонно наспівуючи: «Ти ще поплачеш... у тебе серце ледаче... серце ледаче... але тобі це не минеться, одначе».

О чверть на шосту, якраз перед вечерею, тато підійшов до яблуні. Сини з острахом стовпилися в нього за спиною. У руці тато мав мотику. Він розкидав листя, залишивши дотлівати невеликі купки, а потім, погойдуючись і кліпаючи, потягнувся догори ручкою мотики й із другої або третьої спроби збив гніздо на землю.

Хлопці помчалися рятуватися на ґанок, але тато просто стояв над гніздом, погойдуючись і покліпуючи. Джекі підкрався ззаду, щоб подивитися. Кілька ос повільно повзали по своїх паперових володіннях, але злетіти не намагалися. Із чорного, ворожого нутра гнізда чувся незабутній звук, низьке, заколисливе дзижчання — так гудуть дроти під високою напругою.

— Чому вони не намагалися вжалити тебе, тату? — запитав він тоді.

— Вони сп’яніли від диму, Джекі. Збігай-но по каністру.

Він збігав. Тато полив гніздо бурштиновим бензином.

— Тепер відійди, Джекі, якщо не хочеш, звичайно, позбутися брів.

Він відступив убік. Звідкись із великих складок свого білого халата тато витяг сірники. Чиркнувши одним, він кинув його в гніздо. Стався жовтогарячо-білий вибух, майже беззвучний у своїй люті. Тато позадкував, регочучи як божевільний. Осине гніздо миттю згоріло дотла.