— Ну-ну, не треба так. Цілковитих гарантій я ніколи не даю, але вірю, що невдовзі ви почуватиметеся набагато ліпше. Почнімо. Джеймі, відчиняй скриньку.

Я виконав наказ. Усередині у заглибинах, встелених оксамитом, лежали короткі й товсті сталеві штирі з чорними пластмасовими ковпачками, а ще білий пульт керування з повзунковим перемикачем угорі. Точнісінько як той, що його застосовував Джейкобз, коли ми з Клер привели до нього Кона. У голові вихором промчала думка, що з чотирьох присутніх у кімнаті людей троє — ідіоти, а четвертий — псих.

Джейкобз витяг стрижні з гнізд і звів разом чорні пластмасові кінчики.

— Джеймі, візьми пульт і трішечки посунь перемикач. Зовсім злегка. Ти почуєш клацання.

Коли я це зробив, він розвів кінчики. І одразу ж спалахнула яскрава синя іскра та пролунав короткий, проте потужний звук «мммм». Ішов він не від стрижнів, а з дальнього боку кімнати, наче там стояв якийсь химерний електричний черевомовець.

— Відмінно, — прокоментував Джейкобз. — Можемо починати. Дженні, ви повинні покласти руки на плечі Астрід. Її охопить судома, а нам же не треба, щоб вона билася в конвульсіях на підлозі, правда?

— А де ваші святі обручки? — спитала Дженні. Судячи з її вигляду й голосу, недовіра в ній наростала з кожною секундою.

— Ці стрижні кращі за обручки. Вони набагато потужніші. Набагато святіші, якщо вам так більше подобається. Руки на плечі, будь ласка.

— Не здумайте вбити її струмом!

— Джен, цього я боюсь найменше, — пронизливим галчиним голосом прокаркала Астрід.

— Цього не буде, — лекторським тоном промовив Джейкобз. — Неможливо. У ЕКШ-терапії — лікуванні електрошоком, якщо говорити мовою пересічних людей, — лікарі застосовують до ста п’ятдесяти вольтів, тим самим провокуючи епілептичний напад. Але це… — Він постукав стрижень об стрижень. — Навіть на повній потужності стрілка амперметра від них би заледве смикнулася. Ту енергію, яку я маю намір використати, — енергію, присутню в цій кімнаті, ту, що оточує нас звідусіль, — не можна виміряти звичайними інструментами. Вона ще фактично не пізнана.

От найменше тієї миті я хотів почути слова «не пізнана».

— Будь ласка, зробіть це, — попрохала Астрід. — Я дуже втомилася, а груди зсередини вигризає щур. Щур, якому підпалили шерсть.

Джейкобз подивився на Дженні. Та вагалася.

— Тоді, на служінні, все було не так. Зовсім не так.

— Можливо, — погодився Джейкобз. — Але відродження станеться. Побачите. Покладіть руки їй на плечі, Дженні. Будьте готові натиснути сильно. Ви не зробите їй боляче.

Дженні послухалася.

Після цього Джейкобз звернув увагу на мене.