– Посвітіть ліхтарем! – крикнула кучерові Кіт. Сердито буркочучи, чоловік зняв лампу з гачку поряд із собою і встав, піднявши ліхтар якомога вище над собою. Вогник під склом спалахнув і кволо затремтів, але вгамувався, і тіні перед ними затанцювали навколо старих меблів, металевих листів і звичайнісінького сміття, яким було захаращене подвір’я. Кіт ступила за загорожу, щосили вдивляючись в темряву, доки не побачила фігуру, що лежала горілиць біля дальньої стіни.

– Дідько, – видихнув візник.

Кіт підійшла до розпростертої на землі фігури. І коли, присівши поряд, вона витягнула з вузла свисток, вона вже знала, що було надто пізно. Жінка була білява, сорока із чимось років, із загрубілим від її способу життя обличчям. Її горло нижче туго замотаного картатого шарфа перетинав глибокий зяючий розріз. Вона лежала на боці, підтягнувши ноги майже до грудей, і на її лівій руці, що безвільно лежала в калюжі крові, бракувало мізинця.

Кіт довго і гучно засвистіла, але не встигла припинити, як із найтемнішого кутка виринула людська фігура і гайнула до входу. Невідомий не міг оминути Кіт і щосили вдарив її в ту мить, коли вона спробувала підвестися. Їй вдалося уникнути падіння на мертве тіло, але вона подряпала обличчя об цегляну стіну, перш ніж підхопилася на ноги і кинулася навздогін нападнику.

Вона бачила, як попереду блиснуло щось срібне – ніж, яким він провів уздовж боку коня. Кіт чула, як тварина заіржала і встала дибки – вона не встигла зупинитися достатньо швидко, хоча й спробувала відстрибнути назад, і удар копитом лише ковзнув по її плечу. Та все ж у неї іскри з очей посипалися від болю, і вона, хитаючись, осіла на землю, перш ніж впасти поряд із мертвою жінкою.

Схлипуючи, вона знайшла свисток, який випав з її руки, і дмухнула в нього знову й знову. Вона дедалі свистіла, коли нарешті наспів Райт. Він витягнув з її рота свисток і м’яко витер сльози, перш ніж хто-небудь побачить, як Кіт Касвелл, один із найблискучіших новачків на Леман-стрит ридає, мов дівчисько.

Невдовзі по тому у Даффілдз-Ярд було повно поліції, а вулиця від рогу до рогу кишіла роззявами. Місцевого лікаря Блеквелла, терміново викликаного на місце злочину, швидко відтіснив доктор Баґстер Філліпс, якого цього разу – що нечасто траплялося – знайшли в ліжку з власною дружиною.

Вона дала свідчення Райту, із соромом визнавши, що не роздивилася обличчя нападника, адже воно було щільно закутане темним шарфом, а на лоба був насунутий капелюх-котелок. Єдине, що вона помітила, навіть за таку стрімку мить, була бліда смуга шкіри навколо очей, колір яких вона навіть не могла пригадати. Усе, що спадало їй на думку, це чорні дірки, але вона була не впевнена, що це правда.