Кіт тремтіла не лише від холоду і відчула певне полегшення, коли нарешті дійшла до поліційного посту, де її зустріли хтивим свистом і здебільшого дружніми штурханами під ребра. Ще четверо констеблів, безбородих і з гладенькою шкірою (явно гладкішою, ніж у більшості повій Вайтчепела) були вдягнені в жіночі сукні різної якості й ступенів смаку. Кіт із цікавістю зазначила, що констебль Воткінз мав іще більш дівочий вигляд, ніж вона сама. Він також був блідий, виснажений і стурбований. Ейрдейл, стоячи в компанії офіцерів, призначених цього вечора охороняти вдаваних повій, глузував з кожного хлопця. Найбільше огидливих слів дісталося Кіт.

– Годі вже, констеблю, – сказав Мейкпіс, спускаючись сходами. За ним ішов Ебберлайн. – Ці юнаки страждають заради своєї справи і захисту Вайтчепела. Не треба з них глузувати, особливо перед лицем такої небезпеки… гарна сукенка, Воткінзе.

Юрбою прокотився сміх. Ебберлайн, обмінявшись поглядом і кивком з Мейкпісом, зайшов у центр кола, що його утворювали перевдягнені констеблі. Він відкашлявся і склав руки за спиною. Скельця його окулярів відбивали світло, приховуючи очі.

– Ви всі знаєте, що вам треба робити, куди йти, за ким спостерігати. Жодних непотрібних ризиків. Це стосується всіх. Цей чоловік – цей монстр – нікуди не зник. І не забув. Він чекає, доки ми припинимо пошук, хлопці. Не дайте йому шансу взятися за своє.

Кіт збадьорилася, чуючи в його словах відлуння власних думок, і водночас здригнулася. Помітивши це, Мейкпіс кивнув. «Вище голову, Касвелле», – прочитала вона в його жесті й кивнула у відповідь. Краєм ока вона помітила рух: Ейрдейл побачив, як вони перезирнулися, і стиснув зуби з очевидною відразою. Кіт притлумила зітхання: тільки цього їй бракувало – слави «любимчика» інспектора. Втім, сам Мейкпіс нічого не помітив. Він сплеснув у долоні й крикнув: «Уперед!» – і юрба розсіялася.

Томас Райт зайняв позицію неподалік від неї, коли вони обидва протиснулися крізь подвійні двері. Він стиснув її плече й прошепотів:

– Будь мужнім, юначе.

Вона рушила вперед, прямуючи до призначеної відправної точки на Коммершіал-роуд. Райт знайде собі місце у провулку чи в затемненій арці, і триматиме її в полі зору. Кіт не заздрила Воткінзу, чиїм напарником призначили Ейрдейла – юнак ішов, низько схиливши голову, і вона бачила, як ворушилися губи громила поряд з ним, вивергаючи патьоки жовчі. Вона відвернулася, викинувши думки про Ейрдейла з голови, і цілеспрямовано рушила назустріч ночі.

Вона простояла на розі лише кілька хвилин, лише кілька хвилин, перш ніж із сутінкового туману вийшла Мері Енн Келлі.