І новоприбулі, і тутешні досвідчені гангстери із завидною регулярністю продовжували відвідувати добре захищені від сторонніх нічні збіговиська Сайдема, а поліція невдовзі дізналася, що колишній самітник орендував ще кілька квартир для розміщення гостей — увійти туди можна було лише знаючи пароль; зрештою він повністю винайняв три будинки, де постійно товклись безліч його сумнівних друзів. Тепер він дуже мало часу проводив у своєму домі у Флетбуші, з’являючись хіба для того, щоб узяти або покласти назад книжки; в його зовнішності і поведінці все яскравіше проступала печать дикунства. Мелоун двічі намагався поспілкуватися з ним, але Сайдем щоразу грубо відкидав ці спроби. За його словами, він нічого не знав про якісь таємні змови чи рухи; гадки не мав, ні як курди пробираються в країну, ані чого вони хочуть. Його справа — спокійно вивчати фольклор іммігрантів у цьому районі, і ця справа поліції жодним законним чином не стосувалася. Мелоун згадав своє захоплення давньою брошурою Сайдема про Кабалу та інші міфи, але й тут старий злагіднів хіба що на мить. Відчувши підступ, він послав свого відвідувача у відомому напрямку; довелося Мелоуну змиритись і звернутися до інших джерел інформації.

Ми ніколи не дізнаємось, що ще зміг би розкопати Мелоун, якби довше працював над цією справою. Так сталося, що безглуздий конфлікт між муніципальною і федеральною владою на кілька місяців загальмував розслідування, упродовж яких детектив займався іншою роботою. Але він не втрачав інтересу до старої справи, тож ледь не більше за інших був вражений тим, що трапилося з Робертом Сайдемом. Саме тоді, коли Нью-Йорк збурила хвиля викрадень і зникнень дітей, зі звично неохайним ученим відбувалися метаморфози настільки ж приголомшливі, наскільки й абсурдні. Одного дня його бачили біля Бороу-Холлу з чисто поголеним обличчям, охайно підстриженим волоссям і у зі смаком підібраному вишуканому костюмі, і звідтоді щодня у ньому помічали якісь незбагненні зміни на краще. Він невідступно тримався своєї нової лінії поведінки, до якої до того ж додався незвичайний блиск у очах і чіткість мови, а ще він потроху став позбуватися огрядності, яка так довго спотворювала його статуру. Тепер він виглядав молодше за свій вік, набув пружності рухів і плавності манер відповідно до свого нового образу, навіть його волосся, здавалося, потемніло без допомоги фарби, природним чином. З плином часу він одягався усе менш і менш консервативно і зрештою вразив своїх нових друзів, відновивши і переобладнавши садибу у Флетбуші, яку відкрив серією прийомів, куди запросив усіх знайомих, яких тільки зміг згадати, особливо ж радий був вітати родичів, які недавно домагалися визнання його неосудним і яких він, здається, повністю пробачив. Декого із запрошених привела цікавість, декого — обов’язок, але геть усіх зачарувала новонабута елегантність і сучасність колишнього відлюдька. Він, за його словами, майже закінчив роботу всього свого життя, до того ж нещодавно успадкував маєтність свого напівзабутого друга з Європи і збирається провести решту відведених йому літ, насолоджуючись усіма принадами другої молодості, яку йому забезпечили спокій, дієта і догляд за собою. Все рідше і рідше його бачили у Ред-Гуку, все більше і більше часу він проводив у тому соціумі, частиною якого був від народження. Поліція помітила, що гангстери тепер збиралися у старій кам’яній церкві і танцювальному залі замість цокольної квартири на Паркер-Плейс, хоча остання, як і орендовані пізніше будинки, досі кишіла огидними зайдами.