Вiн
Вiн
Я зустрів його безсонної ночі, коли у відчаї блукав містом, прагнучи зберегти свою душу і мрії. Мій приїзд до Нью-Йорка був помилкою; бо там, де я шукав див і гострих відчуттів у велелюдних лабіринтах стародавніх вулиць, які вибігають із забутих дворів, площ і причалів і, покривулявши містом, знову повертають до дворів, площ і причалів, так само забутих, і у циклопічних верховіттях сучасних веж, які чорним Вавілоном здіймаються до неба у сяйві старого місяця, я натомість знайшов лише жах і пригніченість, які погрожували заволодіти мною, зламати мою волю і знищити мене.
Поступово мною оволоділо розчарування. Вперше приїхавши сюди, я з моста побачив освітлене призахідним сонцем місто: чарівне, воно здіймалося над водами, його неймовірні шпилі і пірамідальні споруди виростали з озер фіолетової мли, ніби фантастичні квіти, що розпускаються під золотистими хмарами і першими нічними зірками. Тоді воно засяяло, вікно за вікном, над плюскітливим припливом, над яким кивали головами ліхтарі і плинули глибокі звуки ріжків, сплетені у дивні гармонії, і саме місто стало зоряним небосхилом сну, сп’яніле від чарівної музики, що пробуджувала в уяві дива Каркассона[157], і Самарканда[158], і Ель Дорадо[159], і всіх славетних і напівлегендарних міст. Невдовзі я уже блукав цими старовинними вуличками, такими любими моїй уяві — вузенькими, звивистими вуличками і переходами, обабіч яких вишикувались георгіанські будинки з червоної цегли, мансардні віконця яких над колонами портиків колись поглядали на позолочені карети і оздоблені екіпажі, — і у першому спалаху усвідомлення того, що на власні очі бачу свою давню мрію, я подумав, що таки дістався скарбів, які з часом зроблять із мене поета.
Але мені не судилися успіх і радощі. Занадто яскраве світло дня виставило напоказ лише бруд, і злиденність, і нудотний елефантизм каменю, що пнеться вгору, розстилається під ногами там, де місячне сяйво натякало на красу і давні чари; і в юрмищі людей, що снували схожими на водостоки вулицями, переважали міцні темношкірі незнайомці з жорсткими обличчями і розкосими очима, прагматичні чужинці, бездумні і безрідні, яким було байдуже до синьоокого чоловіка давнього народу, з його захопленням чарівними зеленими лужками і білими новоанглійськими сільськими дзвіничками.