Уже геть не уявляючи, що його думати чи робити, батько зі старим лікарем пішли в лікарню до Чарльза і якомога делікатніше розпитали його про доктора Аллена, подорож до Праги, про те, що йому відомо про Симона, чи то пак Джедедаю Орна із Салема. У відповідь на всі ці запитання юнак переважно ввічливо відмовчувався, зронивши тільки своїм хрипким шепотом, що доктор Аллен наділений видатними спіритичними можливостями для встановлення зв’язку з деякими душами з минулого і що хай би який був кореспондент цього бороданя у Празі, він, імовірно, не менш обдарований. Уже покинувши палату, пан Ворд і доктор Віллетт збагнули, що, на превеликий жаль, допитували насправді їх: не сказавши нічого посутнього, замкнений у чотирьох стінах юнак спритно витяг із них увесь зміст празького листа.

Доктори Вест, Пек та Ліман не були схильні надавати якоїсь особливої ваги дивному листуванню колеги молодого Ворда; вони-бо знали, що ексцентрики та однодумці-маніяки, як і злодії, всюди впізнають своїх, тож були певні, що Чарльз чи Аллен просто натрапили на двійника-вигнанця, який колись бачив почерк Орна і почав його наслідувати, намагаючись видати себе за втілення давно померлої особи. Можливо, у самого Аллена була та сама проблема, тож він і міг переконати юнака приміряти на себе личину давно померлого Кервена. Таке вже траплялося, і саме тому обмежені лікарі не звернули уваги на зміну почерку Чарльза Ворда, зразки якого останнім часом всіма правдами і неправдами намагалися отримати від пацієнта, хоча якраз ця зміна найдужче й тривожила Віллетта. Сам Віллетт же, здається, ідентифікував цей його новий почерк — він був віддалено схожий на почерк самого старого Джозефа Кервена, втім, інші лікарі вбачали у цьому просто випадок наслідування, цілком звичний для подібної манії, тож не вважали це важливою обставиною і не вбачали тут нічого ні доброго, ні злого. Добре знаючи про такий ортодоксальний підхід своїх колег, Віллетт порадив панові Ворду притримати в себе листа, який прийшов доктору Аллену другого квітня із Ракуша, що у Трансильванії, і був написаний почерком, настільки схожим на шифр Гатчинсона, що батько з лікарем обоє на мить завмерли в тривозі, перш ніж зламати печатку. Ось його текст:

Замок Ференці

7 березня, 1928.

Любий К.: —

Приходив загін із 20 Міліціянтів побалакати за те, що кажуть Селяни. Треба глибше копати і менше пускати Чуток. Ці Ромуни вже мене до печінок заїли, всі такі поважні як не знати хто, а от Мадярів завше можна було купити доброю Потравою і випивкою. В тім місяцю M. добув мені Саркофага П’яти Сфінксів із Акрополіса, де він і мав бути за словами Воззваного, і я вже мав 3 Бесіди з Тим, що в нутрі лежить. Воно поїде прямісько до С. O. у Прагу, а звідтам до тебе. Вперте, але й ти знаєш, як із Такими чинити. Ти являєш Мудрість, маючи сяких менш, ніж Раніше: тепер-бо немає й Потреби тримати Сформованих Стражів, то й тим Менше знайдуть у Випадку Проблем, як ти й сам добре відаєш. Ти ж тепер можеш переїздити і трудитися, не зазнаючи Смертельного ризику, хоч я і плекаю надію, що ближчим часом Ніщо не сподвигне вас до такого Клопітного Кроку. Хвалю, що ти вже менш перетинаєшся з Тими, хто не Звідси, бо в тому завше є Смертельний Ризик, а ти й сам тямиш, що було, коли ти попросив про Заступництво Того, хто не прагнув се прохання вдовільнити. Ви переважили мене у вмінні так складати формули, щоби інший міг спосягти Успіху за їх поміччю, але ж Борел твердить, що вся справа тільки у вірнім доборі Слів. Чи Хлопець часто прибігає до їх? Шкода лише, що почина вередувати, хоть цього я й боявся, коли він товкся тут у мене цілих 15 Місяців, проте я певен, ти знаєш, як із ним бути. Формулою тут не вдати, вона-бо Діє лиш на тих, кого формулою з Персті покликано, але чи нема в тебе дужих Рук, Ножа та Пістоля, чи ж важко рити Могилу, а чи спалити тіло у Кислоті? O. каже, ти обіцяв йому Б. Ф., і я далі на черзі. Б. Скоро має прибути, і він-то має повісти тобі, що цікавить про ту Темну Річ під Мемфісом. Обережно з тим, по що взиваєш, і бережися Хлопця. До вірного часу позостав ся ще рік, тоді ж мають піднятися Леґіони з Глибин, і могуть наша не знатиме Меж. Май певність у тім, що кажу, ти ж бо знаєш O., а я мав на 150 літ більше, аби спізнати сі Речі.