Ранок шостого квітня видався ясним, і о десятій обоє дослідників зустрілися біля хижі. У пана Ворда був ключ, тож вони просто зайшли досередини і оглянули приміщення. Судячи з безладу, який панував у кімнаті доктора Аллена, перед ними тут вже встигли побувати детективи, тому залишалося хіба сподіватися, що вони знайшли щось вартісне. Звісно ж, передовсім їх цікавив підвал, і чоловіки, не гаючись, спустилися вниз — туди, де в присутності божевільного власника вони ще раніше без жодних результатів оглянули кожен закуток. Якийсь час здавалося, що все це намарно, поверхня ґрунтової долівки і кам’яних стін була настільки однорідною і звичайнісінькою, що важко було навіть уявити, нібито десь тут, під ногами, зяє отвір, який веде у безодню підземелля. Тоді Віллетт зметикував, що оскільки цей підвал копали пізніше, очевидно не знаючи про існування катакомб унизу, то й шукати вхід у глибини слід серед недавніх розкопок, які провадили сам молодий Ворд зі своїми спільниками, коли вони шукали вхід до підземних сховків, про які дізналися точно не з простих сільських чуток.

Доктор спробував поставити себе на місце Чарльза і уявити, де б він, найпевніше, почав копати, проте цей метод дав не надто багато. Тоді він вирішив діяти методом виключення і почав обережно оглядати всю поверхню підземного приміщення — стіни, підлогу і стелю, дюйм за дюймом шукаючи підказок. Коло пошуків усе вужчало й вужчало, аж поки не обмежилося невеличкою платформою біля зливу, яку він уже оглядав — і нічого не знайшов. Тепер же, вдаючись до всіх можливих способів і доклавши ще більше зусиль, він нарешті виявив, що верх цієї платформи кріпиться на кутовому шарнірі, його можна повернути і відсунути вбік. Під нею виявилася суцільна бетонна плита із люком посередині, і пан Ворд тієї ж миті захоплено кинувся до нього. Ляда легко піддалася, і нещасний батько вже майже підняв її, коли це Віллетт помітив незвичну блідість на його обличчі. Він похитнувся і опустив голову на груди, задурманений струменем затхлого повітря, який ударив із чорної ями.

За мить доктор Віллетт уже поклав свого зомлілого колегу на підлогу в будинку і взявся приводити його до тями, бризкаючи в обличчя холодною водою. Пан Ворд майже не реагував на подразники, і було зрозуміло, що йому дуже зашкодив цей газ із підземелля. Не бажаючи ризикувати, Віллетт поквапився на Брод-стріт, узяв там таксі й відправив постраждалого додому, ігноруючи його слабкі заперечення, після цього озброївся електричним ліхтариком, прикрив ніс стерильною марлевою пов’язкою і знову спустився до відкритого ним підземелля. Затхле повітря трошки розвіялось, тож тепер Віллетт зміг зазирнути у глибину стигійського провалля. Наскільки було видно на глибину приблизно десяти футів, донизу спускався круглий колодязь із бетонними стінами із залізною драбиною, а далі починалися старі кам’яні східці, які раніше виходили на поверхню землі десь у південно-західній частині сучасної будівлі.