Коли світло зробилося яскравішим, стало зрозуміло, що це приміщення — не що інше, як останній кабінет чи то бібліотека Чарльза Ворда. Доктор уже раніше бачив чимало із цих книжок, та й добра половина вмеблювання перекочувала сюди із маєтку на Проспект-стріт. Скрізь траплялися добре знайомі Віллетту речі, тож подеколи це відчуття знайомого середовища було таким гострим, що він забував і про те, наскільки це місце огидне, і про завивання, хоча тут вони вчувалися значно чіткіше, аніж там, на сходах. Він вирішив, що передовсім потрібно знайти і забрати будь-які папери, в яких могло міститися щось важливе, надто ж ті таємничі документи, які Чарльз колись давно знайшов за картиною в завулку Олні. І тільки розпочавши пошуки, він зрозумів, наскільки непосильним завданням буде у всьому цьому до кінця розібратися: там лежали стоси папок, і всі вони були напхані списаними дивними почерками паперами, що містили не менш дивовижні малюнки, — на те, щоб усе це розшифрувати і привести до ладу, довелося б витратити місяці і навіть роки. Ось він натрапив на паку листів, надісланих, судячи з марок, із Праги та Ракуша, а почерк, яким вони були писані, безпомилково виказував Орна та Гатчинсона; їх він склав у стос, який потім планував забрати із собою.

Нарешті, у замкненому бюро з червоного дерева, яке раніше прикрашало кабінет Ворда, Віллетт знайшов теку зі старими паперами Кервена — він їх упізнав, незважаючи на те, що Чарльз дуже давно, і то вельми неохоче, дозволив йому лише побіжно глянути на них. Очевидно, юнак тримав їх у тому самому вигляді, в якому колись знайшов, — там були всі папери, окрім адресованих Орну та Гатчинсону листів, та шифру з ключем. Не розбираючи, Віллетт поклав до валізки увесь стос і продовжив переглядати папки. Оскільки його головним чином цікавив теперішній стан Чарльза, він насамперед проглядав папери, які стосувалися найпізніших подій, і, розгрібаючи гори останніх нотаток, помітив одну бентежну і дивну особливість. Дивним було те, що йому практично не траплялося паперів, написаних звичним почерком Чарльза, а останні були ще десь двомісячної давнини. З іншого боку, там була ціла купа аркушів з якимись символами та формулами, історичних нотаток та філософських коментарів, писаних кривулястим почерком, який цілковито відповідав тому, яким були зроблені старі записи Джозефа Кервена, — тільки ось датування було сучасне. Очевидно, левову частку найпізнішої діяльності Чарльза становила максимально точна імітація почерку старого чаклуна, і в цьому він досяг просто-таки вершин досконалості. Не вдалося знайти жодних слідів стороннього почерку, який міг би належати Аллену. Якщо він і справді був тут головним, то, очевидно, змушував молодого Ворда виконувати обов’язки секретаря.