4

Наступної миті він уже гарячково вливав до спорожнілих ламп олію із каністри, яку він примітив ще раніше, а коли кімната знову освітилася, почав роззиратися в пошуках якогось ліхтарика для подальшого огляду підземелля. Хоч яким він був нажаханим, усе ж в ньому переважила якась незрозуміла похмура цілеспрямованість: він твердо вирішив зазирнути під кожен камінь у своїх пошуках страхітливих таємниць, які стояли за непояснюваним божевіллям Чарльза Ворда. Так і не знайшовши ліхтаря, він вирішив узяти найменшу з ламп, напхав у кишені свічок та сірників і прихопив галон олії, яку вирішив приберегти на всяк випадок, у разі якщо знайде ще якусь приховану лабораторію по той бік жахливої зали з її нечестивим вівтарем та незвіданими закритими колодязями. Щоб знову пройти цією залою, потрібна була неабияка відвага, проте він знав, що мусить це зробити. На щастя, ні страхітливий вівтар, ані відкрита шахта не були біля широкої стіни з камерами, яка огинала печеру, і з якої, власне, двері вели у наступних напрямках пошуків.

Тож Віллетт повернувся назад до великої зали з колонами, до її смороду і приглушених завивань; він прикрутив вогонь у лампі, щоб навіть краєм ока випадково не побачити ні пекельного вівтаря, ані розверзтої ями, біля якої лежить подірявлена кам’яна плита. За більшістю чорних проходів ховалися хіба маленькі кімнатки, деякі порожні, деякі — відведені під комірчини; у тих комірчинах можна було побачити вельми дивні предмети. Одна була напхана вже напівзотлілими та запорошеними стосами одягу, і дослідник відчув радісний трепет, побачивши, що весь той одяг був у моді ще півтора століття тому. В іншій кімнаті він знайшов купу безладно зваленого сучаснішого одягу, наче хтось запасався ним для цілої роти чоловіків. Але що йому найбільше не сподобалось, то це великі мідні балії, які подекуди траплялися, — вони, та ще зловісні інкрустації, які їх прикрашали. Вони були навіть відразливіші за великі олив’яні миски, вщерть заповнені різноманітною гидотою, від яких несло таким смородом, що вирізнявся навіть з-поміж жахливих запахів склепу. Коли він пройшов уздовж стіни приблизно половину зали, то побачив іще один коридор, такий самий, як той, з якого він вийшов, — і в тому коридорі також було чимало дверей. Ним він і вирушив; попервах знайшов три кімнати, в яких не було нічого цікавого, проте нарешті натрапив на великий видовжений кабінет, захаращений резервуарами і столами, жарівницями та сучасним приладдям, безладно розкиданими книжками та нескінченними полицями з банками і пляшками, — все у ньому свідчило про те, що це і є та сама лабораторія Чарльза Ворда, яку він шукав і де не було жодного сліду давнішого перебування в ній Джозефа Кервена.