Засвітивши три вже заправлені лампи, що стояли у тій бібліотеці, доктор Віллетт з величезною цікавістю оглянув кабінет і його вмеблювання; судячи з пристойних обсягів різноманітних реагентів, які стояли на полицях, молодий Ворд цікавився якоюсь із галузей органічної хімії. Загалом же з облаштування та наукового приладдя, серед якого був і страховидний операційний стіл, можна було дізнатися небагато, тож, відверто кажучи, ця кімната розчаровувала. Серед книжок там була стара пошарпана копія Борела, надрукована готичним шрифтом; прикметно, що Ворд підкреслив у ній той самий уривок, який півтора століття тому так стривожив шановного пана Меррітта, що завітав був на ферму Кервена. Той старий примірник, безсумнівно, пощез разом із рештою окультної бібліотеки Кервена під час фінальної облави. З лабораторії виходило троє дверей, і доктор почав по черзі перевіряти приміщення за ними. Короткий огляд показав, що за двома були всього-на-всього невеличкі комірчини; втім він уважно їх обстежив, зауваживши, що в обох стоять труни — від напівзотлілих до майже нових — і могильні камені, на деяких із них він, здригаючись, навіть розібрав імена. У цих кімнатках було чимало одягу, а також кілька нових, іще запечатаних коробок, на які він не став гаяти часу. Найцікавішими виявилися якісь чудернацькі інструменти, що, мабуть, зосталися від обладнання лабораторії Джозефа Кервена. Вони трохи постраждали, певно, від рук нападників, але в них досі ще можна було впізнати хімічне обладнання ґеорґіанської доби.

Треті двері вели до чималого приміщення, всуціль заставленого полицями, а в центрі стояв стіл з двома лампами на ньому. Віллетт засвітив ці лампи і в їхньому яскравому світлі почав розглядати нескінченні полиці, які височіли довкола нього. Горішні взагалі були порожні, а більшість вільного місця решти займали маленькі чудернацькі олив’яні сулії, які можна було розділити на два види: одні — високі без вушок, на кшталт грецьких лекіфів[142], інші ж мали одне вушко і за розмірами були схожі на фалернські амфори. Всі вони мали металеві корки і були вкриті неглибоко викарбуваними символами. Вже за хвилю доктор зауважив, що ці посудини ретельно класифіковані: всі лекіфи, що стояли з одного боку кімнати, були позначені дерев’яною табличкою з написом «Custodes», яка звисала зі стелі над ними, а всі фалернські амфори стояли з іншого боку, позначені відповідно табличкою «Materia». На кожній із тих ваз чи амфор, окрім деяких на найвищій полиці, які стояли порожні й незакорковані, була бірка з номером, який, очевидно, відсилав до каталогу, проте Віллетт не став його шукати. На той час його більше цікавило, чим, окрім форми, відрізняються посудини, тож він навманя відкрив деякі лекіфи та фалернські амфори, щоб бодай приблизно уявляти їхній вміст. Але в кожній з них було те саме. Посудини обох видів містили небагато якоїсь речовини: однорідного й майже невагомого дрібного матового порошку різних сіруватих відтінків. Що ж до кольорів, якими єдино і розрізнявся вміст цих посудин, то тут не можна було помітити жодної чіткої закономірності; не було різниці навіть між вмістом лекіфів та амфор. Синювато-сірий порошок міг виявитися поруч із рожево-білим, а вміст будь-якої амфори міг мати прямого відповідника в одному з лекіфів. Найприкметнішою ознакою всіх цих порошків було те, що вони не злипалися. Віллетт міг набрати повну жменю порошку, висипати його назад у вазу, а на його долоні не зоставалося б ані порошинки.