Коли потужний пломінь Арґандової лампи осяяв усю кімнату, доктор побачив, що в стіну навпроти дверей, саме поміж катувальними знаряддями, вбито багато кілочків, на яких висіли безформні балахони відразливого жовтаво-білого кольору. Однак голі бічні стіни, густо помережані таємничими символами та формулами, грубо вибитими зубилом на м’якому тинькованому камені, були куди цікавішими. На вологій підлозі теж виднілися сліди зубила, і Віллетт легко розрізнив у центрі велику пентаграму, а десь посередині між нею і кожним кутом — кола діаметром близько трьох футів. В одному із цих чотирьох кіл, у тому, що було ближче до недбало кинутих жовтавих балахонів, стояв порожній лекіф такого ж типу, як ті, що були на стелажах над нагайками, а одразу за межею кола була одна з фалернських амфор — із тих, що стояли на полиці в іншій кімнаті, маркована номером 118. Вона була відкоркована і порожня, проте, як, здригнувшись, помітив дослідник, лекіф не був порожнім. Всередині нього лежала жменька сухого темно-сірого порошку, який досі не розвіявся тільки тому що повітря у кімнаті було геть нерухоме; Віллетт ледве втримався на ногах, крок за кроком зіставляючи окремі деталі цієї сцени та відтворюючи подумки те, що тут відбувалося. Нагайки та знаряддя тортур, порох, чи то солі, з посудини, підписаної «Materia», два лекіфи з полиці «Custodes», балахони, формули на стінах, нотатки у зошиті, згадки у листах та легендах, тисячі дрібних натяків, сумнівів та припущень, якими мордувалися друзі та рідні Чарльза Ворда, — все це миттєво нахлинуло на доктора припливною хвилею жаху, коли він глянув на сухий сіруватий порошок в олив’яному лекіфі з довгою ніжкою, що стояв на підлозі.
Проте Віллетт зумів опанувати себе і заходився вивчати вибиті на стінах формули. Літери поросли грибком, деякі майже стерлися, оскільки їх вирізали ще в часи Джозефа Кервена, але й сам текст був більш-менш знайомим для того, хто читав нотатки Кервена чи серйозно цікавився історією магії. В одній формулі доктор непомильно впізнав фрагмент, який пані Ворд чула від свого сина тієї зловісної Страсної п’ятниці минулого року і який, як йому потім пояснили знавці цієї справи, був страхітливим звертанням до таємних богів, що живуть за межами звичних сфер. Тут воно було записане не точно так, як його відтворила з пам’яті пані Ворд, чи так, як знаюча людина цитувала за текстом Еліфаса Леві[144]; проте не випадало сумніватися, що це саме воно, а від слів на кшталт Саваоф, Метратон, Альмуазин та Заріатнатмік дослідника охоплював дрож, незважаючи навіть на те, що він уже встиг зіткнутися з мерзотою космічних масштабів.