Серед останніх матеріалів була одна магічна формула, чи то радше пара формул, яка траплялася настільки часто, що Віллетт встиг вивчити її напам’ять ще до того, як закінчив переглядати папери. Вона була записана у дві колонки, над лівою був накреслений архаїчний символ під назвою «Голова Дракона», що використовувався у астрономічних календарях на позначення висхідного вузла, над правою ж — дзеркальний першому «Хвіст Дракона», або ж низхідний вузол[140]. Доктор майже несвідомо збагнув, що друга половина була просто силабічним віддзеркаленням першої, за винятком останніх односкладових доль, та ще дивного імені Йоґ-Сотот, яке він уже зустрічав — у різних написаннях та формулюваннях — у найрізноманітніших матеріалах, що стосувалися цієї жахливої справи. Формула виглядала так, як наведено нижче, — достеменно так, готовий за найменшої ж потреби засвідчити Віллетт, — і перша формула нагадала йому щось вельми і вельми неприємне та напівзабуте. Уже пізніше, пригадуючи події тієї жахливої Страсної п’ятниці минулого року, він згадав деталі.

Ці формули були такими моторошними, а він настільки часто на них натрапляв, що, перш ніж сам це усвідомив, уже пошепки їх бубонів, копирсаючись у завалах рукописів. Проте в певний момент йому здалося, що він набрав уже чи не більше паперів, аніж зможе продуктивно опрацювати, тож вирішив більше нічого тут не оглядати, аж поки приведе всюди всіх психіатрів-скептиків гуртом — цього разу для ґрунтовного та систематичного огляду. Він усе ще мав знайти таємну лабораторію, тож, зоставивши валізу в освітленій кімнаті, він знову вийшов у смердючий чорний коридор, від стін якого безнастанно відлунювало тоскне і жахливе скімлення.

Наступні кілька кімнат, до яких він спробував зайти, були порожні або ж заставлені лише трухлявими ящиками та зловісними свинцевими домовинами, проте саме вони вразили доктора розмахом первісних експериментів Джозефа Кервена. Він подумав про безслідно пощезлих рабів та моряків, про спаплюжені могили в усіх куточках земної кулі та про видовище, яке, мабуть, відкрилося очам учасників давнього рейду, а тоді вирішив більше про це не думати. Праворуч від нього виросли високі кам’яні сходи, і Віллетт вирішив, що вони, певно, вели до якоїсь зі службових будов Кервена — можливо, до відомого кам’яного громаддя з високими вікнами-бійницями — за умови, що він спустився східцями, які колись починалися в будівлі гостроверхої ферми. Зненацька стіни перед ним мовби розійшлися, а сморід та виття стали нестерпними. Віллетт вийшов у просторе приміщення, таке велике, що промінь ліхтарика не сягав його протилежного кінця, лише де‑не-де височіли дебелі колони, підтримуючи склепінчасту стелю.