Уранці четвертого вересня професор Райс і доктор Морґан наполягли на зустрічі з ним, а вийшли від нього геть сполотнілі і щокроку здригалися. Того вечора він таки вклався спати, але спав лише уривками. Наступного дня, у середу, він знову засів за рукопис, однак цього разу почав доволі багато занотовувати — як із нового тексту, так і з уже розшифрованого. Ближче до ранку тієї ночі він задрімав на складаному стільці власного кабінету, але ще вдосвіта знову повернувся до рукопису. Десь перед обідом його лікар, доктор Гартвел, навідав ученого і наполіг, щоб той відірвався від роботи. Він навідріз відмовився, заявивши, що для нього життєво важливо було закінчити читання цього щоденника, і пообіцявши через деякий час усе пояснити.

Того вечора, одразу як запали сутінки, доктор Ермітедж закінчив своє доскіпливе читання і, геть виснажений, впав у крісло. Його дружина, принісши вечерю, знайшла його у напівкоматозному стані; проте він був достатньо притомний, щоб різким криком віднадити її, коли вона ковзнула очима по його нотатках. Насилу підвівшись, він зібрав списані папери і запечатав їх у величезному конверті, який одразу ж заховав у внутрішню кишеню пальта. В нього ще вистачило сил, щоб дістатися додому, але він настільки потребував медичної допомоги, що домашні негайно викликали доктора Гартвела. Коли лікар вкладав його до ліжка, той лише бурмотів: «Але що ж, заради Бога, ми можемо зробити?»

Увесь наступний день доктор Ермітедж проспав, часом зісковзуючи в марення. Він нічого не пояснив Гартвелу, але коли трохи заспокоювався — тільки й казав, що про нагальну потребу ґрунтовно переговорити з Райсом і Морґаном. Його марення здавалися доволі моторошними: у них були нав’язливі думки про щось у забитому дошками фермерському будинку, що належить знищити, фантастичні згадки про якийсь план цілковитого винищення людства, всього тваринного і рослинного життя за допомогою жахливої давньої раси істот з іншого виміру. Він кричав, що світ у небезпеці, бо Древні хотять очистити його, відтягти його геть від Сонячної системи і матеріального космосу, забрати його в інший вимір з іншими формами буття — туди, звідки вони самі прийшли, вігінтильйони[219] еонів тому. Поміж цим він просив, щоб йому принесли страхітливий Некрономікон та Демонолатрею[220] Реміґія, в яких він сподівався віднайти якусь формулу, що зупинила б загрозу, що зринала в його свідомості.

— Зупиніть їх, зупиніть! — кричав він. — Ці Уотлі хочуть їх прикликати, і тоді трапиться найгірше! Скажіть Райсу і Морганові, що ми мусимо діяти, поки ще не пізно — наосліп, але я знаю, як зробити порошок… Його не годували ще з другого серпня, відколи Вілбур тут загинув, а на цьому етапі…