Поки Вандермеєри піклувалися про своїх сусідів, Грім викликав Воррена на другий поверх. Вони обговорили варіанти дій. Катаріна нерухомо стояла за своєю здобиччю, ніби левиця, що охороняє залишки туші від зграї хижих гієн, охочих поласувати рештками. Грім відчув іще більше жахіття, коли збагнув, що зникати вона не збирається, її поява не була спонтанною. То були справжні тортури.
Вона хотіла примусити страждати Тайлерових батьків.
Як колись страждала вона сама.
«То що ж, нарешті стає зрозуміло, чого вона хоче.»
Воррен похитав головою:
— Роберте, я не знаю, що робити. Нам ніколи раніше не доводилося зганяти її з місця.
Це було правдою. У тому, що стосувалося приховування Катаріни від людських очей, креативність Відьмоконтролю була невичерпною, але інструкції забороняли їм за жодних умов торкатися її. Якби вони тим розсердили відьму, міг померти хтось у місті, якась людина зі слабким серцем або тонкою мозковою корою… вона відчула б її вібрації і просто впала б мертвою на місці.
Катаріна незворушно стояла посеред коридору.
Вона шепотіла свої сповнені зла слова.
Вона кидала їм виклик.
Раптом Воррен несамовито копнув ногою бліді поганки і розбив відьмине кільце. Один молодий грибок докотився до її ніг, схожих на ноги трупа.
Він зупинився, торкнувшись її кривих коричневих нігтів.
— Катаріно, — звернувся до відьми Воррен, помовчав, прокашлявся. — Агов, Катаріно!
Грімові в роті стало так сухо, ніби його слизова оболонка перетворилася на пергамент, і з його вуст зірвався придушений, різкий стогін. Він хотів відтягти Воррена, але ноги йому немов прикипіли до підлоги. За мовчазною згодою вони
— Ти вже отримала, що бажала. Хлопець мертвий, — голос Воррена глухо булькотів, ніби в нього у горлі застрягла грудка вазеліну, — тож дай нам зараз зробити свою роботу і забирайся до дідька.
Катаріна стояла й не ворушилася.
Хоча ні. Смикнулися пальці на її правій руці.