«Еге ж, друже, якби той розум спереду, що тепер позаду. Як не крути, приховавши цю таємницю, ти не зробив йому жодної послуги.»

Грім зупинився й оглянувся. Щось ворухнулося на стежці позаду нього.

Ноги почали ковзати з покритих шаром криги коренів дерев, але він утримав рівновагу. Хто б там не рухався — може, то був просто туман, а, може, то його власна уява виробляла з ним такі штуки, — в будь-якому разі ворушіння припинилось. Грім кинувся бігти, його гнало відчуття того, що забиратися звідси треба негайно. Це відчуття вразило його за одну мить — суміш несподіваного, ірраціонального страху та моторошного передчуття неминучого жахіття.

Дійсно, насувалося щось страхітливе.

Спіраль причинно-наслідкового зв’язку закручувалася вниз, і всі ці події були її елементами. Канцелярський ніж, що покраяв Катарінину грудь. Загибель собаки. Заклятий струмок. Каменування, а потім божевілля у місті. Джейдон, який під катуванням балансував на межі життя та смерті, але вижив. І тепер — Тайлер.

«Діти копали ями за стінами поселення, приносили ящики з-під фруктів та, зображаючи похоронну ходу, клали їх до могил. Батьки гадали, що діти одержимі, а саму гру вважали поганим передвістям.»

Здригаючись від гострого болю в боці, Грім повернув на гравійну доріжку, що вела повз старий дім Хоупвелів, і нарешті дістався Діп-Голлоу-роуд. Вулиця була добре освітлена, і він непевною ходою попрямував до колишнього Пополопенського туристичного центру.

На краєчку даху, над фризом сиділа сіра сова. Птах дивився на нього зловісними, блискучими, хижими очима. Сам не розуміючи чому це видовище наповнило його передчуттям катастрофи і мороку, Грім гучно ляснув долонями, щоб відігнати птаха. З тривогою помітив, що сова не те що не ворухнулася, а навіть очима не кліпнула. Тільки коли Грім підняв камінь і щосили жбурнув його, тоді вона сплеснула сильними крилами і полетіла геть.

Пройшовши всередину, Грім дізнався, що Катаріна з’явилася на кухні одного з будинків у Лоуер-Саут. Він викликав Клер і Марті, наказав їм прибути до будинку, забрати мешканців до «Пойнт-ту-Пойнту» і не спускати з відьми очей ані на секунду. Повідомлень про нещасні випадки серед жителів внаслідок інциденту з ромашковим чаєм не надходило. Грім залишився у центрі управління і почав вивчати записи камер спостереження. Він прокручував кадри, перемотуючи записи назад і вперед, вдивлявся у них. Він побачив, як Метт іде додому з автобусної зупинки. Він бачив оманливий спокій за темними вікнами будинку Грантів. Звідки взявся той присмерк, у якому перебував Тайлер перед смертю? За ці півтори години між приходом Метта додому зі школи і прибуттям батьків до гаража не було нічого, абсолютно нічого. Порівняно із драмою, що розгорталася всередині, то була картина сюрреалістичної, моторошної повсякденності.