Ліс перед ним розступився. Небо було майже чорним, з легким відтінком синього, а хмари на ньому — вогненно-малиновими. До Стіва прийшло дивне відчуття того, що він прибув додому, і він впізнав місце, де зараз опинився. За колючим дротом, що тягнувся уздовж стежки, були круті, замерзлі схили пасовиська в Акерманс-Корнер, де Джон Бланчард завжди випасав своїх овець. Пейзаж видавався якимось мертвим. Із трьох боків були ліси Гайленда, а нижче лежав, невидимий за гребенем, Блек-Спрінг. А далі на південний схід рельєф спускався униз до Гудзонської долини, і там можна було розгледіти мерехтливі вогники Форт-Монтґомері та Пікскіла. Там, мабуть, родини сідали за різдвяну вечерю, подарунки були вже розпаковані, каміни запалені. Ця думка сповнила його глибокою меланхолією. Містечка Гудзонської долини здавалися якимись екзотичними островами, однаковою мірою спокусливими і недосяжними.

«Та ні. Не недосяжними. Це — моє чистилище, — подумав Стів. — Якщо пройдеш випробування, на тебе чекає рай, чи не так?»

За цією думкою до нього повернулося видіння минулої ночі, й темний тягар знову звалився на нього, ніби камінь.

«Ну, і хворий же ти!» — отупіло подумав він і почав спускатися схилом назустріч Блек-Спрінгу.

Мабуть, ніщо в усьому світі не допомогло б Стівові підготуватися до зустрічі з містом, в якому він ростив своїх дітей.

Блек-Спрінг занурився у хаос. Хіба що поезія чи божевілля могли б належно оцінити ті звуки, що здіймалися до променистого неба, звуки, які він почув уже тоді, коли пройшов повз історичний водяний млин біля муніципалітету і побіг по Аппер-Резервуар-роуд. Густий, задушливий дим, що валив із центру міста, щипав Стівові очі й не давав дихати. А коли він зробив останній поворот і дістався найвищого кутка Храмового пагорба, лише тоді видовище постало перед ним у всій своїй красі.

Людське море, що вирувало на міському майдані, було втіленням чистого безумства. Вже не сотні, а дві чи три тисячі людей перетворили майдан на суцільну божевільню. Вони ревіли, лементували та запекло сварилися. Там були всі — усі жителі Блек-Спрінга. І вже не було змоги розрізнити, хто з них за що виступав. Гризельдині «М’ясні вироби і делікатеси» перетворилися на попіл, інші будинки горіли, ревучий вогонь, що освітлював юрбу, торкався верхівок дерев, тьмяним жаром забарвлював у червоне бронзову статую пралі біля фонтана, відбивався у неправильної форми вікнах Кришталевої церкви, й у відблисках вогню церква набула фантастичного вигляду — здавалося, що вона підвелася ще вище і пекельними очима спостерігала за юрмищем нечестивців. Стів спробував знайти в натовпі знайомих людей, вдивляючись в обличчя навколо, але скоро збагнув, що це неможливо. Здавалося, що людські лиця були вискоблені, на них не можна було розрізнити ані очей, ані ротів, і самі ці божевільні образи не відрізнялися одне від одного. Тепер вони були обличчям Блек-Спрінга, а сам Блек-Спрінг переживав свої найтемніші часи.