Поверхом нижче картина була така сама, але там драбина видавалася настільки ненадійною, що я вирішив лишатися там, де був. Шибку у вікні біля мене просто вибили, з рами стирчали нерівні уламки скла. Я вдарив ліктем у місце перетину планок на фанері, потім ще раз.

Планки тріснули. Я повидирав шматки фанери навколо, й утворилася чимала діра. Піднявся на два щаблі, вдарив по фанері ногою. Стало ясно, що вона волога і довго не витримає. Скрегіт металевих скоб натякнув, що драбина не протримається теж.

— Готуйся! — вигукнув я.

Фанера в тому місці, куди я бив, тріснула. Я спустився на щабель і почав пробивати її нижче. Вгорі пожежна драбина страшно завищала. На якусь мить я перестав відчувати власну вагу.

З вікна наді мною визирнув Фішер. Його обличчя було білим, і раптом я гостро усвідомив, скільки мені летіти до землі.

— Джеку…

— Дочекайся, поки я буду всередині,— гукнув я. — Ця штука нас обох не втримає.

Я відірвав уламки фанери рукою, тримаючись за раму, щоб не напружувати скоби драбини. Фанера піддавалася, мені вдалося загнути всередину достатньо великий шматок, щоб просунути голову й руку. Відбивши ногою шматки скла, що стирчали з рами, я поліз усередину.

Я нічого не бачив і не міг дістати ліхтарика, тому просто пхався вперед, поки не впав на підлогу, дзвінко вдарившись у процесі об батарею під вікном.

Швидко звівшись на ноги, я визирнув у дірку, розширивши її.

— Давай. Спускайся.

З вікна вгорі з’явилися ноги Фішера. Драбина знову заскреготіла, але тепер звук був протяжливіший — ніби відчинялися старі рипучі двері. Почулося тумк, і перед моїм обличчям пролетіло щось металеве.

— Чорт, — лайнувся Фішер. — Одна з опор щойно…

Він перескочив через останні три щаблі одним рухом.

Я схопив його за руки і потягнув, а сам він добре штовхнувся ногами і буквально ввалився у вікно, збивши мене з ніг.

— Якщо з цієї кімнати немає виходу, я тебе вб’ю, — пообіцяв Фішер, стираючи кров з долонь.

У світлі ліхтарика ми побачили перекинуті меблі, коробки, чорні тіні й нарешті — двері. Ми швидко рушили до них, перечіпаючись через розкидані по підлозі предмети.

Діставшись дверей, налягли на них разом, почали гамселити. Паніка зростала. Врешті-решт я відсторонив Фішера і зробив правильну річ: згрупувався і вдарив туди, де мав би бути замок, щоб вибити його. Коли він піддався, я підключив до справи ноги.

Фішер знов приєднався до мене, і зрештою ми винесли двері й вивалилися в коридор. Побігли на другий поверх. Я рушив до сходів, щоб спуститися поверхом нижче, аж тут Фішер схопив мене за руку руку.