А Педріто Монтеро походжав на другому поверсі Інтенденсії з однієї розгромленої кімнати в другу й безперестанку бурчав:

— Що за дурість! Що за погром!

Сеньйор Фуентес, який ходив за ним слідом, переривав свою мовчанку і бубонів:

— То все робота Ґамачо та його гвардійців, — а тоді, схиливши голову на ліве плече, стискав губи так тісно, аж у кутиках з’являлось по маленькій ямочці. Він мав у кишені призначення на главу міської адміністрації, і йому не терпілося взятися до виконання своїх обов’язків.

Вони стояли без діла посеред присмерку і спустошення в довгій залі для прийнять з її високими дзеркалами, геть потрісканими від каміння, яким їх закúдали, з подертими драпуваннями та порваним на шмаття балдахіном над помостом у дальньому кінці, і крізь зачинені віконниці до них долинав басовитий гамір юрби та завивання Ґамачо, який виступав просто під вікном.

— Тварюка! — процідив крізь зуби його світлість дон Педро Монтеро. — Нам треба якомога швидше щось придумати, аби послати його та його гвардійців на бій з Ернандесом.

Новоспечений Gefe Político лише сіпнув головою вбік і випустив із сигарети клубок диму на знак своєї згоди з оцим методом визволення міста від Ґамачо та його небажаного наброду.

Педріто Монтеро з огидою дивився на геть голу, без килимів, підлогу та на ряд важких позолочених картинних рам, що оперізували кімнату, на залишки подертих і порізаних полотен, які колихались, мов вицвіле лахміття.

— Ми ж не варвари, — сказав він.

Ось що сказав його милість Педріто, улюбленець народу, guerrillero, знавець мистецтва лежання в засаді, якому його брат доручив на його ж власну вимогу відновити лад у Сулако на демократичних засадах. Напередодні ввечері, під час наради зі своїми партизанами, які вийшли зустріти його в Рінконі, він поділився своїми намірами з сеньйором Фуентесом:

— Довіряючи долю нашої коханої батьківщини мудрості й доблесті мого героїчного брата, непереможного генерала, ми маємо організувати всенародне голосування — з варіантами відповіді «так» і «ні». Референдум. Розумієте?

І сеньйор Фуентес, надувши обвислі щоки, злегка схилив голову наліво й випустив крізь стягнуті докупи губи тонкий блакитнуватий струмінь диму. Він зрозумів.