На це відкриття Ностромо здушено вигукнув і опустився навколішки, з якимось ірраціональним побоюванням озирнувшись через одне плече, а потім через друге. Цупка шкіра зімкнулась у місці розрізу, і капатас завагався, перш ніж просунути руку крізь довгу шпару і намацати зливки. Ось вони. Один, два, три. Так, чотирьох бракує. Хтось їх витягнув. Чотири зливки. Але хто? Деку? Більше нíкому. Але навіщо? З якою метою? Заради якої проклятої примхи? Хай пояснить. Чотири зливки вивезено на човні, і — кров!

Сонце на лоні розлогої затоки, ясне, не захмарене, незмінне, поринало у воду — поважна і безтривожна містерія самопожертви звершувалась далеко від смертних очей, у безмежно величній тиші та мирі. На чотири зливки менше!.. І кров!

Капатас поволі підвівся.

— Він міг просто порізати собі руку, — пробурмотів він. — Але тоді…

Він сів на м’яку землю, безвольно, ніби прикутий до скарбу, з безнадійною покорою охопивши руками підібгані ноги, мов раб, залишений на варті. Лише раз разом він різко підняв голову: до вух йому долинуло шалене торохкотіння мушкетного вогню, наче сухим горохом хто сипнув на барабан. Прислухавшись, Ностромо за якийсь час сказав півголосом:

— Він уже ніколи не повернеться і не пояснить.

І знову понурив голову.

— Неможливо! — пригнічено пробурмотів він.

Звуки стрілянини стихли. Над узбережжям спалахнула червона заграва великої пожежі в Сулако, заряхтіла на хмарах при вході до затоки, кинула зловісний червонястий відблиск на силуети Трьох Ісабел. Капатас цього не побачив, хоча й підняв голову.

— Ну тоді я не знаю, — чітко промовив він і ще довгі години мовчки дивився перед собою.

Він не міг знати. Та й ніхто не міг. Як можна було припустити, кончина дона Мартіна Деку не стала предметом роздумів ні для кого, крім Ностромо. Якби була відома правда фактів, увесь час поставало б питання — чому. А так версія його смерті на затонулому баркасі не залишала сумнівів щодо причини. Молодий апостол Відокремлення загинув через нещасний випадок, борючись за свою ідею, і його оплакуватимуть у віках. Але правда полягала в тому, що він помер від самотності — ворога, який відомий на цій землі небагатьом і якому здатні протистояти лише найпростодушніші з нас. Блискучий костаґуанеро з паризьких бульварів помер від самотності і браку віри в себе та ближніх.

З якихось певних і поважних причин, які понад людське розуміння, морське птаство цурається Ісабел. Улюблене місце птахів — скеляста голова Асуери, між кам’яних уступів та ущелин якої відлунюють їхні дикі галасливі крики, аж здається, що вони вічно сваряться через легендарний скарб.