– Так.

Гаркер уже був вийшов, але, поклавши руку на клямку, спинився. Професійні звички перебороли почуття власної гідності. Обернувшись, він сказав:

— Я впізнав книжечку, яку ви тримали в руках. Це Морґанів щоденник. Напевно, він вас дуже зацікавив. Ви читали його весь час, поки я свідчив. Чи можна глянути на нього? Читачам буде цікаво...

– Щоденник не фігуруватиме в цій справі, – перебив коронер, ховаючи книжечку в кишеню, – бо всі записи в ньому зроблено перед смертю Г’ю Морґана.

Коли Гаркер вийшов із хижки, присяжні повернулись і стали біля стола, на якому крізь простирадло чітко проступали обриси тіла. Старшина сів біля свічки, видобув із нагрудної кишені олівець та клапоть паперу й старанно вивів вердикт, який, доклавши більших чи менших зусиль, підписали всі присяжні:

«Нами, журі присяжних, встановлено, що останки підлягли смерті від руки гірського лева. Однак дехто з нас вважає, що їх шляк трафив».

IV. Пояснення небіжчика

Нотатки в щоденнику покійного Г’ю Морґана могли б зацікавити науковців принаймні як цінний матеріал для гіпотез. Під час дізнання коронер не розголосив змісту написаного. Очевидно, вирішив, що не варто баламутити присяжних. Дату першого запису неможливо визначити: верх сторінки відірвано. Ось те, що залишилося:

«...бігав, описуючи півколо, весь час тримаючи голову повернутою до центра, раз у раз зупинявся й люто гавкав. Нарешті він чкурнув у кущі. Спершу я думав, що пес сказився, але вдома він поводився як завжди. Хіба що понад міру лащився до мене, побоюючись кари.

Чи може собака бачити носом? Чи можуть запахи подіяти на якусь ділянку мозку так, що в уяві постане зображення джерела цих запахів?

«2 вересня. Вчора вночі я дивився на зірки над гірським хребтом, що на схід від моєї хати, й раптом зауважив, що вони поступово зникають – зліва направо. Кожна згасала на якусь мить, і це ставалося з кількома нараз. Зірки затемнювалися вздовж усього хребта, причому на певній висоті над ним, порівняно невеликій. Таке враження, ніби між мною і ними щось рухалося. Що саме – я не бачив, а зірок було негусто, тому я не міг визначити контури предмета. Брр! Не подобається це мені...»

Далі бракує записів за кілька тижнів – із щоденника вирвано три сторінки.

«27 вересня. Воно вкотре було тут. Щодня знаходжу його сліди. Вчора я знову всю ніч сидів у засідці з дубельтівкою, зарядивши її грубим дробом. Вранці я побачив свіжі сліди – ті самі, що завжди. А я міг би заприсягтися, що не спав. Фактично я майже й не сплю. Це жахливо, нестерпно! Якщо ця дивовижа діється насправді, то я збожеволію. Якщо вона мені привиджується, то я вже збожеволів.