Усе це, мабуть, тривало кілька секунд, однак Морґан встиг виконати всі рухи борця в поєдинку з важчим і сильнішим супротивником. Я бачив тільки свого приятеля, і то не завжди виразно. Увесь час лунали його крики і прокльони на тлі оглушливого ревіння, злісного і лютого. Мені ніколи не доводилося чути, щоб такі звуки виривалися з горлянки тварини чи людини.

Я недовго вагався – відкинувши дробовика, побіг на допомогу Морганові, гадаючи, що він потерпає від епілептичного нападу. Не встиг добігти – приятель упав і завмер. Усе стихло. І тут я жахнувся ще дужче, ніж досі, знову побачивши загадкове колихання вівсюга – спершу біля витоптаного місця, де лежав розпростертий Морґан, а тоді далі, поблизу чагарника. Коли вони досягли лісу, я зміг перевести погляд на приятеля. Він був мертвий».

III. І голий може бути в лахмітті

Звівшись, коронер взявся за ріжок простирадла, відкинув його й відкрив голе тіло, що у світлі лойової свічки видавалося глинисто-жовтим. Його покривали великі синювато-чорні плями, очевидно, спричинені крововиливами. Груди й боки мали такий вигляд, ніби їх лупцювали дубцем. По всьому тілі були жахливі рани. Місцями шкіру пошматовано на клоччя. Ставши в головах мерця, коронер розв’язав шовкову хусточку, яка підтримувала щелепу, й відкрив те, що колись було горлом. Декотрі присяжні звелися, щоб придивитись, але зразу ж відвернулися, пожалкувавши за свою цікавість. Свідок Гаркер відступив до відчиненого вікна й вихилився надвір, відчувши нудоту й слабкість. Опустивши хусточку на небіжчикову шию, слідчий відійшов у куток кімнати й із купи одягу став витягати й оглядати одну річ за другою. Всі були пошматовані й зашкарублі від крові. Присяжні відмовилися від докладного огляду. Мабуть, це їх не цікавило. Все це вони вже бачили. Єдиною новою обставиною справи стали Гаркерові показання.

– Панове, – підсумував слідчий, – у нас немає інших свідків. Вам уже пояснили, в чому полягають ваші обов’язки. Якщо не маєте якихось запитань, то можете вийти надвір, щоб обговорити ваше рішення.

Звівся старшина присяжних – високий бородатий шістдесятилітній чолов’яга в грубій одежі.

– У мене тільки одне запитання, пане коронере, – сказав він. – З якої божевільні востаннє втік цей свідок?

– Пане Гаркере, – серйозно і спокійно повторив коронер, – з якої божевільні ви втекли востаннє?

Гаркер знову залився рум’янцем, але нічого не сказав. Семеро присяжних підвелися й урочисто один за одним вийшли з хижки.

– Пане, якщо ви вже припинили мене ображати, – озвався Гаркер, залишившись наодинці з коронером, – то, мабуть, я вже можу йти собі?