— Така молода… нещасливий шлюб… шкода… — Лікар мурчить тихенько, немов би сам до себе. З свистом зідхає і враз дивиться їй пильно в очі чорними, крицевими, колючими, як свердла, очима. — Не бійтеся, шановна пані, це дуже проста операція… Ви приготувалися?

— Так. Це не довго триватиме? Якщо буду в силі, я хочу поїхати о п’ятій годині на чай до знайомих.

— Ви дуже смілива, молода леді. За якусь годину й забудете про все… Шкода… Дуже сумно, що неминуче доводиться робити отаке… Та ви ще матимете і чоловіка й дітей… Може підете до операційної кімнати й приготуєтеся? Я працюю без асистента.

Вуличний гуркіт, немов бурун, розбивається об мушлю калатливої агонії. Вона дивиться в свічадо. Насунений на чоло шкуряний капелюх, напудроване обличчя, нарум’янені щоки, підмальовані вуста — все це машкара на її лиці. Всі ґудзики на рукавичках застебнуто. Вона здіймає руку. — Таксі. — Повз неї гуркоче пожежна машина. Автосмок, де люди з спітнілими обличчями натягають на себе ґумовий одяг. Деркотить розсувна драбина. Всі її почуття тануть разом з приголомшливим виттям сірени. Розмальований дерев’яний індієць на ріжку, з піднесеною рукою.

— Таксі!

— Єсть, мадам.

— Їдьте до Рітца.

Частина третя

Частина третя

І. Веселе місто, що живе безтурботно

І. Веселе місто, що живе безтурботно

На всіх держалнах П’ятої Авеню прапори. В лютому вітрі історії величезні стяги рвуться й тріпочуть на рипучих золотоверхих держалнах П’ятої Авеню. Зорі тихо стрибають на аспідному небі, червоні й білі смуги звиваються на хмарах.

У штормі оркестри — тупотіння коней і гуркоту гармат, тіні, що скидаються на тіні кігтів, чіпляються за тугі прапори, прапори — голодні язики, що лижуть, випинаються, тремтять.

Гей, далеко до Тіпперері… Вперед! Вперед!

Гавань напхом напхана смугнастими, як зебра, як тхір рябими пароплавами, протока Нерровз загачена золотом, золоті соверени купами лежать аж під самісіньку стелю в підземній скарбниці. Доляри скиглять радіом, усі телеграфні дроти вистукують доляри.