— І почав верещати, як сірена на буксирі… Хай краще лишається там, де лежить.

Впірнувши під якісь кодоли, прослизнули повз гуркотливу підойму на прову.

— Алеж, Еллі, це найвеличніше в світі видовище… Я вже не сподівався, що вернуся назад. А ти?

— Я завжди мала намір вернутися.

— Алеж не так, як оце?

— Ні, не так.

Матрос махнув їм рукою, щоб вони йшли назад. Еллен повернулась обличчям проти вітру, й він здмухнув їй мідяні кучері з чола. — C’est beau, n’est се pas? — Вона посміхнулася вітрові й червоному обличчю матроса.

— J'aime mieux le Havre…

— Sil vous plait madame.

— To я піду вниз і загорну Мартіна.

Гучне пихкання буксиру, що йшов поряд з пароплавом, приглушило відповідь Джіммі. Вона відійшла від нього й вернулася до кабіни.

В кінці східні вони потрапили в самісіньку гущу.

— Нам слід почекати на носія, — зауважила Еллен.

— Ні, люба, я вже взяв речі, — Джіммі обливався потом і спотикався з чемоданами в руках і пакунками під пахвами. Дитина тихенько вуркотала на руках в Еллен, простягаючи крихітні рученята до облич, що насувалися звідусіль на них.

— А знаєш, — мовив Джіммі, коли вони простували вже східнею, — я не від того, щоб сісти знов на пароплав… Не люблю я вертатися додому.

— А я люблю… Я піду наперед… Треба пошукати Френсіс і Боба… Галло!

— Хай мене…

— Геллен, вам подорож пішла на користь, ви маєте чудовий вигляд… де Джімпс?