Лікар засміявся рипучим сміхом.

— Виповнитеся арсеніком і живим сріблом? Та воно, правда, так.

Вітер повівав холодніше. Зуби О'Кіфові цокотіли. У скреготі чавунної ночі він простував додому. Можна здуріти, коли він коле. Ще й досі почував, здавалося, болюче жало голки. Зарипів зненацька зубами. Ну, та зрештою мені повинно пощастити. Повинно, зрештою, пощастити.

-----

Два гладких чоловіки і один худий сидять біля столу, недалеко од вікна. Світло, що ллється з цинкового неба, грає на склянках, на сріблі, на устричних скойках, блищить в очах. Джордж Болдвін умостився до вікна спиною. Ґес Мак-Нійл сидить праворуч од нього, Денш — ліворуч. Коли льокай перехиляється через стіл, щоб прибрати порожні мушлі, він бачить у вікно над сірим парапетом покрівлі кількох будинків, що стремлять, немов дерева, край прірви й сріблясту воду затоки, засмічену кораблями.

— А тепер уже вчитиму я вас, Джордже. Досить учили ви мене колись, давно. Бо, слово чести, так чинити нерозумно, — говорив Ґес Мак-Нійл.— Страшенно нерозумно не скористатися з нагоди, щоб зробити собі політичну кар’єру, надто у вашому віці… Адже на весь Нью-Йорк не знайдеш іншої людини, щоб краще пасувала до цієї посади.

— А як на мене, то це просто ваш обов’язок, Болдвіне, — гуде низьким басом Денш, виймаючи з футляру рогові окуляри й хапливо одягаючи їх на носа.

Офіціянт приніс величезний біфстекс, обкладений справжнім муром із грибів, дрібно порізаної моркви, гороху та натемно підсмаженої картоплі. Денш рівніше підсунув окуляри й почав уважно роздивлятися біфстекс.

— Дуже хороша страва, Бене, дуже хороша страва, мушу визнати. То, бачите, Болдвіне… Як я розумію становище… країна наша тепер саме відбуває небезпечну добу реконструкції… утворюються конфлікти… банкрутство контіненту… набуває сили більшовізм та інші згубні течії… Америка… — говорить він, ріжучи гострим крицевим лезом грубенький біфстекс, недосмажений і добре приперчений. Напхавши рот, починає ретельно пережовувати. — Америка, — починає знов, — опинилась у становищі кредитора цілого світу. Великі демократичні принципи, принципи комерційної волі, що від них залежить уся наша цивілізація, захитані тепер більше, ніж будь-коли. Тепер, як ніколи, потребуємо ми людей — здібних і бездоганно чесних на громадські посади, надто в установах, де треба знати юридичні науки.

— Саме це я і намагався з’ясувати вам учора, Джордже.

— Усе це добре, Ґесе, але як ви можете знати, що мене оберуть? А мені доводиться на кілька років одмовитися від адвокатської практики, себто…

— А в цім покладіться на мене. Вас уже обрано, Джордже.