Видершись із порожнього, темного туману річки, порон роззявляє, зненацька, чорну пащу з освітленим горлом. Герф поспішає крізь печерний сутінок на туманом огорнену вулицю. Тоді здирається вгору схилом. Внизу під ним залізнича колія, повільне стукотіння вантажних ваґонів, свист паровика. Спинившись на горбі, озирається назад. Не бачить нічого, тільки самий туман і низку світляних плям од дугових ліхтарів. Тоді простує далі, радіючи з свого віддиху, з пульсування крови, з луни кроків на тротуарі, поміж шерегів примарних дерев’яних будинків. Поступово туман рідшає, починає звідкись цянути перловий ранок.

Коли встає сонце, Джіммі простує цементовим шляхом повз брудні пустирі, з купами сміття, що над ним стелиться дим. Сонце ллє червоне проміння крізь туман на іржаві казани, кістяки ваговозів, пташині кісточки фордів, безформенні маси іржою з’їденого металю. Джіммі прискорює ходу, щоб швидше вийти із смороду. Він голодний. Черевики натерли йому пухирі на великих пальцях. На перехресті, де ще блимає сиґнальний ліхтар, насупроти ґазолінової станції, стоїть фурґон-ресторан. Джіммі ощадно витрачає останнього четвертака на сніданок. Тепер йому лишається — на щастя, чи на лихо — три сенти. Біля фурґону спинився величезний, блискучий, жовтий ваговіз із меблями.

— Може ви підвезете мене? — питає Джіммі рудоволосого шофера.

— А вам далеко?

— І сам не знаю… Далеченько.

Інформація видавця

Інформація видавця

Переклад М. Лисиченко

За редакцією В. Мисика

MANHATTAN TRANSFER

BY

JOHN DOS PASSOS

Редактор О. Клименко

Техкер М. Гулак

Коректор Г. Химерик