Галина приблизно так підготувалася, перебрала, що говориться, а що ні, і підступила до тих дверей, де, здається, живе Валя. Ще в останню хвилину спав їй на думку брат, — єдиний клопіт на безбережному полі успіхів. Запропонували йому за ріст, білявість і блакитні очі піти до поліції, як не хоче на роботу до Німеччини (це ще поки вони не були фольксдойчами). Брат згодився. А вони, замість поліції, забрали його до німецьких есесів, Галина дуже боїться за нього. Ї х же, цих найкращих юнаків, напувають і посилають розстрілювати жидів, вішати саботажників. Якби не фон дер Ванкен, Галина ніколи й не знала б цього. Шкода, молодий хлопець, він там морально пропаде. Так би хотілося з Валею поділитися цією журбою, але…

Відчинив Галині чоловік. Сусід, мабуть. — Заходьте!

— Чи дома Валя? — Прошу, прошу!

Чоловік люб'язно пропускає Галину вперед, показує дорогу, Галина заходить. В кімнаті чомусь повно людей. Спочатку Галина бачить на канапі дві жінки, потім молодого чоловіка. Якась бабуся. І за столом… два гестапівці. Вони навіть не звернули уваги на новоприбулу, продовжують собі свою роботу. Вони переглядають книжки й папери на етажерці.

— Я не сюди прийшла? — запитливо озирнулася довкола Галина.

— Безумовно, сюди! — люб'язно відповів той, що відчиняв їй. — Чи можна знати ваше прізвище?

— Полтавченко…

— А чи можете ви сказати, в якій справі ви до Валі?

— Я?.. Я без справи… одвідати… — бліднучи, пролепетала Галина.

— Ага! То прошу сідати ось тут.

— Як нема її, то чого ж я буду сідати? — Галина рішучо не має ніякої охоти тут зоставатися. Вона рушає до дверей, але чоловік гостинно перегородив їй дорогу.

— Почекайте, вона може прийде. Вона ж умовилася з вами?

Чоловік навдивовижу ввічливий. Він підставив їй стільця, бо на канапі вже нема місця, але Галина не сідає.

— Мені пора на роботу. Я працюю в редакції, мене чекають… Я зайшла випадково, по дорозі, на хвилину. Що ви від мене хочете?

Ввічливість злетіла, під нею сухість.

— Ви нікуди не підете звідси. І робіть, що вам наказують. Ви — заарештована.

Тоді Галина сіла й почала плакати. Чого це вона опинилася в цім мешканні, у цій гестапівській засідці, яка лиха година її сюди понесла? Це ж ясніше ясного, що всі вони, Галина й оці зовсім незнайомі люди, зв’язані із долею Валі. Але чому її самої тут нема?

Кругом темна ніч загадки. Та тепер уже все пропало. Плач, не плач, звідси не випускають.

Довго так сидить Галина, пробує звернути на себе увагу тих, але вони навіть не чують. Вони чогось шукають. На деякі книжки й газети не звертають уваги, а деякі перегортають, сторінку за сторінкою. Роботи в них дуже багато. Виймають шухляди із стола, дивляться, чи там нема подвійного дна, чи нема де якого тайника. Чи в стінах нема якої порожнини? Потім попросили гостей встати, оглянули канапу. Що ж вона наробила, ця Валя, і де вона сама?