Питання зовсім не з мотивів „замилування в політиці”. Це вже фронт знову наближається до Києва? Хтось чув від німця певну новину: Курськ і Вороніж уже в більшовиків.

— Це й з Києвом буде таке саме, як із Вороніжем?

Вороніж все ж ще далеко, але от… Полтаву бомбили червоні. Мало кого цікавлять розмови про другий фронт, про англійський десант. Але от… вже йшли частини з гарматами через Житомир на захід. Українців від двадцятьох до сорока років мобілізують німці на французький фронт… Німці програли війну!

І хоч тиха вулиця Леонтовича, а що то буде? Клекотить усе. Тут хоч і який далекий будеш від політики, то нема сили вискочити з її фуґи. Ні про що більше київська людина не думає, як про оці залізні кліщі міжнародніх подій, в центрі яких от недавно був, а тепер знову стає Київ.

— І ви тут?

— І я тут! — здивовано відказує Гнат.

Знайома стандартно-люб’язна улеслива посмішечка, складена з дрібних зморшечок виголеного обличчя. Щось знайоме, а далебі, Гнат не може пригадати. За цей час стільки перевернулося людей, аж у очах рябіє. Але сивий добродій вважає Гната абсолютно давнім знайомим, він питає:

— Як ви думаєте, чи дістанемо ми перепустку? Я оце хочу поїхати до Бесарабії, відшукати брата. Щасливий буде, хто тепер виїде з Києва. В мого брата — маєток, бабка наша була румунська поміщиця…

А-а! Це колишній Мар’янин сусіда з трьома ознаками, «Артіст украінскій», прізвище німецьке, мова московська, Але він має ще четверту? Щаслива людина, скрізь забезпечився. Крім того, хоче ще на зиму забезпечитися. В Києві зимою буде катастрофа. Палива ж ніхто не підвозить, донбасівські шахти залиті…

А якби й не залиті? До Києва потрапило б вугілля чи до Берліну?

Поламані шматки черги в цю мить знову шикуються в довгий хвіст, бо показався німець. Та ота грядка з квітами все псує. Вже хтось знов на неї ступив ногою, і німець, замість видавати винесені папірці, почав орудувати нагайкою. Аж людина з чотирма ознаками обурилася,

— Що за народ? Ніякої самопошани. Через них не дістанеш перепустки. Німці всю повагу втратили до нас, як побачили оце деморалізоване населення,

Гнат потакує. Нема хребта. Може й добре, що б’ють, може хребет виросте.

Німця розсердили. Тепер знову хтозна, скільки чекати, і хтозна, з яким результатом. Щоб скоротити час чекання й заодно вилити своє обурення, колишній Мар’янин сусід розповідає одну історію. Цю правдиву історію розповів йому офіцер, дуже культурна людина.

„Він дістав наказа: вибити різками селян. Але в нього було дуже добре серце, — знаєте, такий сентиментальний, молодий чоловік, — він віддав наказа до виконання, а сам на час екзекуції навіть поїхав геть із села, не міг на те дивитися. І так його мучила совість, такий його жаль брав, що мало не плакав. Між ними є такі прекрасні, чисті, старого виховання, романтичні люди.