Не всі такі законспіровані, як цей українець у німецькій формі. Солдати з фронту, ті прямо кажуть, що „аллес іст капут”, що вже війна „ферлорен”, все через того осла, не послухав у свій час Бравхіча. Вони, оце вертаючись, не впізнають українського населення. Воно все дивиться вовком. А зустрічало колись із радістю. Не зробили з населення друга! Що ці наці тут наробили? Геть усіх комісаріятчиків! Прибрати звідси їх, а завести військове керівництво!

На доказ того, що наробили тут „жовтляки”, приходить із своїм шефом „переговорщиця” — купувати найдорожчі парфуми. Компенсація за порубаний ніс. Ніс уже трохи загоївся, але краса його зникла ще тоді, як по дорозі до Черкас українські партизани кинули на машину пляшку з бензолом, машина зайнялася, партизани вбили шефа й шофера, а їй тільки порубали носа. Ще щастя. Он під Бородянкою шефові відрубали голову, а перекладачку вбили.

Інколи так розговоришся із фронтовиком і він тобі розкаже, що німців є чотири гатунки. Найкращий ґатунок — на фронті кладе голови, другий — це ті, що лишилися вдома, третій — партійні в райху. А оце сюди на Україну ґебітскомісарами посилають найгірше шумовиння, сміття деморалізоване. Воно розвалює, зводить нанівець всі перемоги вермахту. — Ну, а що ж вермахт казав, що за два тижні тут буде український уряд? А там під фронтом і тепер населення вірить в український уряд. — Ми теж так думали, так нам пояснювали. Переміг Еріх Кох, той що тепер пише пихаті фрази про східній простір та глузує з мрій еміґрантів-націоналістів.

Заходить і той, що колись вони обмінялися подарунками. Приносить раз листа від дружини. Дружина пише: „Нарешті моя мрія здійснилася, я маю служницю. Тільки не знаю, що з нею робити. Вона інженер-хемік, зодягнена краще, ніж я, і цілими днями сидить та плаче. Я пішла до арбайтсамту запитати, як із нею поводитися, мені відповіли: «Як хочете, так і поводьтесь, вона — наша цивільнополонена».

Гм… Максим знає таку, що п’ятьма мовами володіє, а сидить за дротами в таборі. Вона сама вже просилася: „Використайте мене за фахом, я буду корисна”. А їй відказали це саме.

Заглядає часом за «ґешенками»-новинами й режисер Віктор Прудиус, що сидить тихо й не вилазить на поверхню. Він каже, що грає тепер ролю обивателя. Ще другий із ним актор, який за ці двадцять три роки, здається, раз ізняв маску, написав „Україна живе”, а тепер знов її наглухо вдягнув. Поет Аркадій Відомий тримається абсолютно лояльно, аристократично замкнено, до „Нової Української Смердюхи” руба відмовився дати хоч рядок, а за це його негайно „наділили” орденом Леніна. Знайшлися знавці, які запевняють, що Аркадій Відомий дістав орден Леніна в більшовиків, а тому — „геть червоного запроданця із брудними руками від святої української справи”. Як на те, ніякого ніколи ордена він не мав, але чи то важливо? От якби він плазував, писав оди «3 нами Бог і Гітлер» чи „За що ми дякуєм тобі, Німеччино!”, тоді загорнув би всю належну йому пошану, хоч би й ордена мав.