— Он, кажуть, на трикотажній фабриці викидалися з третього поверху. Ї х підбирали, перев’язували й садили у поїзд.

— Але ніхто не має, як у мене. Аналіза сечі, — гордо на всю вулицю оповіщає якась щаслива. — У мене багато просять мою сечу. Бо ці довідки про заразні хвороби також нічого доброго. Я знала одну… Повісили, як почули, що вона має венеричну хворобу. А всіх туберкульозних, взагалі мають знищити, як знищили хроніків та тих, що були в Кирилівській божевільні.

— Де б украсти дитину? — мрійно питає та, що боїться екземи. Тепер дуже поширена крадіж дітей. Фабрикують документи, що дитина їхня, й так рятуються.

— Та он у дитячих яслах візьміть. Тепер багато так роблять. Візьмете трьохрічного, а запишете як немовля.

— А я вам ще краще пораджу. Дайте безногій пашпорта, хай піде за вас. Побачать, що без ноги, й поставлять штамп „звільнений” у вашому документі…

Ускладнювалася винахідливість арбайтсамту, але зростала й народня творчість. Сьогодні ж арбайтсамт усіх пришпилив дуже простим оголошенням. Всім жінкам міста Києва з'явитися в такі то дні за абеткою. От! Хвороба, не хвороба, діти, не діти, — йди на комісію. Німці своїх теж не милують, ось у них чоловіків усіх на фронт, а скрізь ставлять жінок. Німецька гуска стає директором банку, шефом арбайтсамту, залізничним кондуктором. Можуть і київські жінки на німецькі заводи піти, кувати перемогу. І вже зразу хай беруть із собою речі, бо вже з комісії під вартою відведуть на медогляд і сьогодні ж виїзд. Як скінчать із жінками, почнеться набір чоловіків.

На Некрасовській біля штахетів стоять юрби. Із страхом дивляться на ту фіртку, де стоять поліцаї, куди легко зайти, але не знати, чи вийдеш на волю. Час-від-часу відчиняються ворота й зо сто новоспечених арештанток, оточені поліцаями, йдуть за ґрати Львівської 27. Там — поверховий огляд, ніякої уваги на різні довідки й негайний виїзд.

Мар'яна в день своєї літери достойно приготувалася. Убралася в чорну сукню, намалювала синяки під очима — і стала, як мара. На своє серце вона сьогодні надіється, як на кам’яну гору. Проковтнула чотири таблетки пірамідону і наробила собі цигарок із чаю. Серце калатало божевільно, як увіходила в залізну фіртку, але Мар’яна певна, що зараз і вийде, то воно зовсім не від страху.

Дарма, дарма! Кат у спідниці, німкеня з арбайтсамту, навіть не глянула на Мар’янин маскарад та довідку про хворість, а сказала: «Он у ті двері». За дверима були вже такі самі, доходило до сотні.

Невже й медогляд такий буде? Мар’яна ладна викурити десять чаєвих цигарок відразу, аби помогло. Страшніше, як, справді, вони не оглядають.